Москва - Пост-Волинський, частина 1

31 Август, 1999 - 14:23 — Критик

Кількість визначень, що вживаються нині з префіксом "пост-", здається, свідчить про загальну згоду, що ми переживаємо не власний час, а живемо після минулого. Наша культура "пост-колоніальна", суспільство "пост-тоталітарне", політичні практики "пост-радянські", а література, звичайно ж, "пост-модерністична". Якщо це тільки не погана звичка до незрозумілих слів, префікс "пост-" має свідчити, що минуле розглядається як щось більш значуще і цілісне, ніж несформована і несамодостатня сучасність, яка тільки й може визначити себе, що за принципом несхожості з тим, що було до "пост-у".

Деконструкція Імперії - тема чи не найпопулярніша в наші часи, байдуже, що більшість учасників цього інтелектуального дійства не назвали б свої заняття таким ученим словом. Війна з поваленим гігантом завжди знаходить легіон рекрутів, що в той чи той спосіб зводять рахунки з власним і чужим минулим. На жаль, більшість відчайдушно хоробрих борців з Імперією навербовано з числа тих самих людей, які, доки колос ще стояв на ногах, і не підозрювали, що ноги ці - глиняні, й умивали їх із відданістю та, як правило, не без персонального зиску. У цій війні багато від поганого смаку та плебейської невдячності, й інколи скидається, що в підгрунті їїє- лише задавнені персональні та колективні образи й страхи, а сама ця війна - лише спосіб безпечної психічної компенсації притлумлених комплексів. Боюсь, однак, що робота підсвідомості - це ще найблагородніший із мотивів, котрими рухається процес. Справа виглядає навіть тривіальніше й неблаговидніше - "дорослі люди з практичним розумом, корисливими інтересами доби" (В.Набоков), не переобтяжені ідеалізмом та переконаннями, віднайшли собі нового кумира, котрого бажають привчити до надто знайомої їм із попереднього досвіду гігієнічної процедури - омовіння нижніх кінцівок. У нашій історії вже був один уважний журналіст, який, спостерігаючи аналогічний ентузіазм своїх новонавернених одновірців, що шмагали поваленого Перуна киями, зауважив: "Велий еси Господи, чюдная дєла твоя - вчера честимь от человєк, а днесь поругаем". Фраза, звичайно, мовлена не про Бога, і навіть не про ідола, а про людську природу.
Деконструкція Імперії ведеться в різних сферах і в різні способи: більш або менш наукові, більш або менш публіцистичні, врешті, більш або менш елегантні. З приголосом, звичайно, на "менш". Кількість написаного в межах названої теми стрімко зростає і, схоже, вона прямо пропорційна відстані, що відділяє нас від імперії емпіричної. Уже самим масштабом явища має визначатися інтерес до нього, тож, можливо, воно коли-небудь дочекається поважних студій. Водночас, попри очевидну політичну кон-юнктурність і сервілізм, коли порахунки з Імперією, за відсутністю чогось ліпшого, стають сурогатом ідеології нового, постколоніального режиму, у деконструкції Імперії є й певний благородний пафос вивільнення з-під нав’язаних століттями схем і звичок, потяг до духовної свободи й інтелектуальної незалежності. Пафос не зведення рахунків, а емансипації і дорослішання.
Загально беручи, ідея тут цілком прозора - вивільнитися з-під власної історії, якою ми її знаємо (чи, точніше, знали донедавна), і сконструювати історію, якою ми її воліли б бачити. Вважається при тому, що "історія-якою-ми-її-хочемо бачити" і буде тією істинною, святою, єдиною, правдивою Історією, яка в непорушній цілісності й повноті своїй існувала десь, але доступитися до якої нам заважала Імперія. Незалежно від того, чи заявлено це словесно, чи імпліцитно "вмонтовано" в текст, у всіх працях такого роду присутнє дивовижне поєднання двох сьогодні вже однаковою мірою архаїчних уявлень - про "Історію" як трансцендентну істину, що існує незалежно від досліджень і текстів, та "науку історії" як позитивістичне відкривання "Історії-як-вона-була-насправді". Звичайно, причиною всьому - невчасно прочитані книжки, бо насправді феномен, що нас цікавить, давно і добре описаний у літературі. європейські нації проходили етап творення національних історій протягом минулого століття і досягли в тому таких успіхів, що в столітті нашому знадобилося витратити неабияку кількість дослідницьких зусиль, аби демістифікувати міф про "натуральність" такої історії. Українська думка з відомих причин не завершила вчасно цей рух, але немає лихого без доброго - нині можемо спостерігати ці запізнені потуги ніби збоку, знаючи їм ціну.
Щоб, боронь боже, не склалося враження, ніби я претендую, як сказали б у XVI ст., на "ніякіїсь новії речі", пошлюся хоча б на вже перекладену "Основами" книжку Ентоні Сміта "Національна ідентичність". Національна історія - це завжди присвоєння сучасним колективом, що мислить себе в категоріях нації (себто спільноти, яка існує під різними назвами, у різній чисельності, в складі різних державних організмів, але, у принципі, - від Ноєвого потопу), подій, фактів, процесів минулого, що відбувалися на території, котру цей колектив сьогодні вважає історично своєю. Нація - це "вигадана традиція" (Ерік Гобсбаум). На жаль, відомий запас героїчних подій обмежений, а найсимпатичніші з них уже інкорпоровані в конкуруючі історичні схеми. Отже, створити "іншу" історію завжди означає відібрати право на певну кількість фактів у історії вже існуючої, а значить - заперечити її натуральність, її правдивість, словом, зруйнувати її систему. Відтак, в українському варіанті (як і в більшості інших), національна історія вибудовується в гострій конкуренції з історією "імперіальною", яка вже раніше захопила поле гри і яка, до речі, також багатьом її адептам уявляється як природна. У літературі описано декілька можливих варіантів такої деконструкції і, треба сказати, наші спритники інтуїтивно намацали практично всі. Перевага, однак, надається кільком найпростішим. Приміром, створюються такі ізоляціоністські історичні схеми, де для Iмперії або не знаходилося б місця взагалі, або місце її було б серед демонічних і метафізично ворожих сил. Тобто конкурент усувається з поля і гра без перешкод іде в одні ворота. (Історичні схеми матеріалізуються у "публічній топографії" - серед "відновлених" назв у Києві годі було б шукати вулиць "Фундуклеївська", "Безаківська", "Бібіковський бульвар" тощо - "царям и их слугам" тут, як і у ленінській монументальній пропаганді, місця немає). Ще один улюблений рецепт - вибороти право першородства на тій території, де розгортається змагання між "національним" та "імперським" образами минулого, для чого слід принизити "старшого брата", звівши його до стану байстрюка, який за віком і становищем не може мати права голосу в дорослій розмові (у багатьох курсах, наприклад, знайдемо серед предків українців носіїв трипільської археологічної культури, дарма що вона до слов’янського і, навіть, до індоєвропейського етногенезу стосунку не має). Словом, на жаль, "науці історії" поки що немає чим похвалитися в цьому відношенні. Ми й досі не маємо ні постмодерної, ні, навіть, скільки-небудь модерної візії минулого України, хіба що анонсований видавництвом "Генеза" двотомник Н.Яковенко та Я.Грицака "врятує день".
На наше щастя, однак, відомо, що історичні праці, навіть найуспішніші з них, значно меншою мірою формують масову історичну свідомість, ніж публіцистика або ж белетристика. Цього добра вже чимало лежить по книжкових крамницях. І перевиданого старого, і натвореного нового. І хоч би яким був рівень історіографії, на наше нещастя, рівень красного письменства ще нижчий. Погана освіта й недоліки у вихованні авторів тільки посилюють властиві жанру вади. Пафос, легковажність, нарцисизм, ворожий образ сусіда і, звичайно ж, древність, древність і ще раз древність - цим, фактично, вичерпується концептуальний багаж сучасної історичної есеїстики. Наше книговидання накопичило вже й чимало більш небезпечних іграшок, на зразок загравання з расистськими та антисемітськими ідеями ("арійськими" коренями українства, масонськими змовами проти української правди, особливими генетичними якостями українського племені тощо). Усе це могло б стати матеріалом для клінічних висновків, а не полемічних нотаток, коли б хворобливі писання пп. Канигіна чи Братко-Братковського не підтримувалися такими безсумнівно здоровими добродіями, як Карпенко, Мовчан та ін. Про один з таких текстів, - можливо, й чесний у намірах, проте здійснений вельми сумнівними засобами, - мені вже доводилося писати на сторінках "Дня" (-44, 1996) і, попри відчайдушний гвалт з того приводу в таборі професійних "патріотів", я й досі вважаю, що схема, визначена для згаданого тексту, справедлива й у всіх інших подібних випадках. Усупереч початковим намірам, автори таких "праць" не розвінчують Імперії, не подають її такою, як вона постає з реальності, а містифікують ще дужче, наділяючи її буквально надприродними демонічними здатностями творити зло. У літературі подібний тип етнічної ідентифікації відомий з праць Фредріка Барта та Джона Армстронга, проте стосується він суспільств домодерного часу.
Цим, не приховаю, дещо сердитим вступом до власне предмету моїх нотаток я зовсім не хотів би створити враження, ніби деконструкція Імперії - справа недостойна чи неможлива. Я хотів лише наголосити на очевидному: все, що написано в межах цієї теми - неконкурентоздатне. Воно не витримує рівня розмови, запропонованого Імперією і, зрозуміло, не може їй зашкодити.
Але, як і в кожному правилі, навіть у сумному, є приємні винятки. Я хотів би звернутися (тим більше, що є привід - видана книжка) до випадку значно цікавішого за згадані, - випадку, коли деконструкцію Імперії здійснено - вживу найпростіше слово - вдало й водночас із посмішкою та не без смаку. Маю на увазі роман Ю.Андруховича "Московіада".

© Олексій Толочко


Американцы пугают русских новыми смертями

16.11.2015
На встрече делегаций стран-членов НАТО прозвучал прогноз Эштона Картера, министра из Соединенных Штатов, о том, что участие российских вооруженных сил в Сирии обернется глобальными потерями. Агентство AFP Картера уточняет: потери россиян начнутся очень скоро. Масштабные последствия российского участия в Сирийское проблеме обозначатся новыми смертями – таков прогноз американских политиков.

Голова политика оценена в 100 мнл. долларов

12.11.2015
Кандидат в президенты Дональд Трамп в ходе предвыборной борьбы дал обещание выстроить «Великую стену», чтобы прибывающие в Соединенные Штаты эмигранты не причиняли беспокойства гражданам США новыми преступлениями и насилиями. В частности, он негативно высказался в адрес мексиканцев, которые, по его мнению, и являются виновниками участившихся преступлений.

Польша готова принять и разместить 5 военных бах США

09.11.2015
Министерство обороны Польши пришло к необходимости усиления американского союзнического присутствия.