Львівська двокрапка - 2.

22 Ноябрь, 2002 - 16:50 — Критик

Епіграф «із Жижека» знадобився не лише тому, що його «Метастази насолоди» стосуються війни на Балканах так само, як дискурсу влади й наслідків куртуазної гри в попсовій культурі Заходу. «Витріщання» — термін, що його ввів у наш обіг Олександр Мокровольський, який блискуче переклав Жижека вперше в Україні, до певної міри характеризує і №15 «Ї», присвячений балканським подіям. Тим більше, що дві Жижекові статті, вміщені на самому початку, задають і темп і тон усій збірці.
Саме збірці, бо чи найбільше з усіх переглянутих чисел «Ї» це схоже на альманах. Розполовинивши число на публіцистику та красне письменство, майже відмовившись від «українського погляду» на балканську проблему, «Ї»-сти мусили продемонструвати всі переваги та вади незалежної еквілібристики, прагнучи будь-що залишитися спостерігачами, не втрутитись, не хитнути шальку терезів на чийсь бік. З’явилося число в той момент, коли гостра фаза кризи вже відступила в історію, і багатьом аналітикам не дуже й хотілося розмірковувати про майбутні сценарії життя та бійки на Балканах. Світові ЗМІ вже не «ловили витрішки» щогодини, вибираючи найгучніше й найболючіше, відшліфовуючи техніку акупунктури для мас.
Переводячи «гарячу новину» в «культурний контекст», куратори львівського «Ї» вирішили надати україномовному читачеві своєрідний дайджест західноєвропейської преси та не менш своєрідну есенцію з творів балканських велетнів літератури. Такий мікст виявився доволі вдалим, особливо в дайджесті. Бо продемонстрував українським ЗМІ, як оперативно можна залучати інтелектуалів до обговорення найтяжчих проблем сучасності, а українським інтелектуалам дав показовий урок того, як динамічно треба використовувати ЗМІ. Щоб думки не припадали пилом по шухлядах і не розсмоктувались у кухонних посиденьках, а працювали на пришвидшення реакцій, на створення громадської думки.
Менш вдалою, хоч і більш амбіційною виявилася частина художня. Бо куратори сконцентрувалися на кількох, хоч і дуже важливих, але кількох іменах — касових, культових, знакових, знаних. Шість творів Мілорада Павича і два твори — про нього, п’ять творів Данила Кіша і стаття львівської перекладачки і знавця його творчості Алли Титаренко, три твори Момо Капора, по два — Ясміни Михайлович і Славоя Жижека утворюють цілість, подібну до кулака, що в ньому затиснуто загадку-розгадку невідворотності насилля на Балканах. Ніби вся історія, культура, побут, звичаї, свідомість і самосвідомість жителів Балкан тяжіють до насилля й породжують його знов і знов. Загроза, що може в майбутньому призвести до вибуху, здається, є навіть у творчих методах балканських митців, які на матеріалі культури створюють потужне поле небезпечних провокацій. Там, де, здається, повинні панувати мир, злагода й пошанування, натомість виникають кривди, образи й непорозуміння.
Енергію такого виштовхування можна відчути хоча б на прикладі вміщеного в «Ї» оповідання Данила Кіша «Механічні леви». Розповідаючи історію про приїзд лідера французьких радикалів Едуарда Ерріо до Києва в листопаді 1934 року, Кіш використовує і факти, і документи так, що починаєш відчувати тогочасну реальність як реальність сьогоднішню. І саме в цей момент повної довіри до поінформованості автора той робить справжній кульбіт, спотворюючи в читачевому сприйнятті не лише історичну перспективу, але й важливість культурних цінностей. Це стосується опису фресок Софії Київської і самого її внутрішнього простору. Адже те, що описує Данило Кіш, він бачив і чув у 70–80-х роках, коли вже було проведено реставраційні роботи і його, гостя з Балкан, в екскурсії по Софії Київській справді міг супроводжувати «історик мистецтва». Тоді як у 30-х роках ані блиску мозаїк, ані фресок зі світськими мотивами, ані жінок-візантологів, поінформованих настільки, щоб виголошувати такі промови, бути просто не могло, бо все це з’явилося в Києві лише у другій половині століття.
Така малесенька «підстановочка» лише на перший погляд безневинна, бо в результаті її непоінформований український читач (про сприйняття такого прийому іншими народами тут не йдеться) отримує добрячу дозу ядучого ставлення до історичної пам’ятки світового значення. А в поінформованого майже автоматично виникає відраза до іронічно-саркастичної авторової позиції. «Подвійне дно» такої маніпуляції ще й у тому, що заміщення часових координат та підміну культурних кодів стимулюють не кияни, а львів’яни. Солідаризуються з балканським автором задля демонстрації своєї незалежності щодо культурного набутку Києва. Смішно? Страшно? Надумано? Притягнуто? Коли цілісне за концепцією число українського незалежного культурологічного часопису несе в собі й такі потенції насилля над історичною свідомістю українців, є спокуса поміркувати і про образ українця взагалі, і про межі незалежності зокрема.
Огляд трьох чисел «Ї» 2000 року дає невтішну картину: українських авторів та матеріалів замало, щоб відбувався повноцінний діалог, а ті, що видруковано, несуть досить сильний заряд негативного ставлення до українського інтелектуального продукту. Звичайно, це не стосується самих упорядників, кураторів, журналістів «Ї», бо вони якраз виглядають найпривабливішими для контактів із зовнішнім світом. І саме на нього, а не на українського читача, зорієнтовано часопис.
Герметичність притаманна життю 90-х як одна з прикмет загальної «тусовковості», орієнтації на «своє коло», на вибраних та обраних, втрапити до яких треба не лише дуже прагнути, але й мати щастя. Українці штурмують привабливий для них західний світ невеликими «порціями», загонами, що долучаються до цінностей буржуазної демократії через визнання своєї маргінальності в цьому, власне українському світі. Лише довівши, що ти тут — чужий (тому незалежний від місцевого, тубільного, автентичного, постсовєтського контексту), можеш стати там — своїм (тому культурологічним, політологічним, громадським, елітарним, постіндустріальним).
«Ї» саме таким намагається бути, і в цьому прагненні аж ніяк не може бути незалежним від загального процесу руху українців у Європу. І якщо спробувати й собі витлумачити чудернацьку назву часопису, то до всіх інших версій можна додати ще одну. Уявімо собі речення з прямою мовою у другій частині. Якщо його першу частину, за якою, перед лапками, стоїть двокрапка, розташувати не справа наліво, а знизу вгору, то й вийде Ї, з горизонтальною двокрапкою, після якої має йти пряма мова. «Ї» — це речення до прямої мови, до тієї частини, в якій говоритимуть українці. А незалежність часопису від українофонного читача вже набирає рис напівізоляції, — так, ніби й громадська організація, що проводить семінари та круглі столи, й редакція часопису воліють не створювати умов для появи й транслювання отієї прямої мови.
«Стояння на межі», у пограниччі, викликає свідомий чи неусвідомлений протест проти маргінальності як незмінного, питомого стану справ в Україні. Але завдяки йому стає можливим і важливим не стільки шукати, з ким контактувати й вести діалог, скільки вловлювати оком, «витріщатися» (!) на те, що робиться з усіх боків. Так можна стояти досить плідно (плодами такого стояння є переклади, а це — зовсім не мало) й досить довго — поки не перетворишся на межовий стовп. А вже йому можуть поклонятися, приносити жертви, а в майбутньому — навіть вивчати як дорогоцінну реліквію.

©Діана Клочко


уплотнитель под конек профлиста, установка конька на профнастил осуществляется поэтапно и с

Американцы пугают русских новыми смертями

16.11.2015
На встрече делегаций стран-членов НАТО прозвучал прогноз Эштона Картера, министра из Соединенных Штатов, о том, что участие российских вооруженных сил в Сирии обернется глобальными потерями. Агентство AFP Картера уточняет: потери россиян начнутся очень скоро. Масштабные последствия российского участия в Сирийское проблеме обозначатся новыми смертями – таков прогноз американских политиков.

Голова политика оценена в 100 мнл. долларов

12.11.2015
Кандидат в президенты Дональд Трамп в ходе предвыборной борьбы дал обещание выстроить «Великую стену», чтобы прибывающие в Соединенные Штаты эмигранты не причиняли беспокойства гражданам США новыми преступлениями и насилиями. В частности, он негативно высказался в адрес мексиканцев, которые, по его мнению, и являются виновниками участившихся преступлений.

Польша готова принять и разместить 5 военных бах США

09.11.2015
Министерство обороны Польши пришло к необходимости усиления американского союзнического присутствия.