Фестивальні палімпсести. Частина 2.

15 Сентябрь, 2003 - 14:52 — Критик

Музикознавець Олена Таранченко:
Я після концертів багато розмовляла зі слухачами не музикантами. Вони від фестивалів очікують насамперед виконання музики Сильвестрова, тому що саме вона відповідає психологічному станові людей. Сьогодні всім хочеться гармонійності, «краси», доброзичливості... А щодо сучасних технічних експериментів — постійно залишається відчуття, що це вже було, це вже чули.
Композитор Олександр Канерштейн:
В цілому, мені здається, українське музичне мистецтво конкурентоспроможне. Воно втілює багато чинників, які практикуються в усьому світі, від мінімалізму до алеаторичних моментів — тобто все сучасне звукове «обладнання» в нас присутнє. Але хочеться, щоб це було саме українське мистецтво. Я не вважаю, що треба робити якісь цитати, але ми маємо свої чудові традиції сучасного музичного мислення. Бажання бути на середньоєвропейському рівні зрозуміле, проте мені здається, що необхідно підтримувати те, що в нас уже сформувалося.
Композитор Юрій Іщенко:
«Партійність» композитора, тобто належність до того чи іншого стильового «клану», не визначає якості музики. Все вирішує індивідуальність, особистість митця. Здається, це нарешті засвоїла і наша критика. Слухаючи музику, людина залишається з нею наодинці. І тоді виникає цілий світ. Він не заперечує інших, а лише виходить на перший план, і його необхідно відчути, обжити й прийняти. Якщо ми співчуваємо — це добре. Якщо залишаємося байдужими, може бути дві причини: або у нас, у серці, щось там не «спалахнуло», або просто твір поганий. Проте є такі композиції, що спочатку викликають захват, а потім поступово набридають. А зі справжньою класикою найчастіше буває навпаки. Брамс «розкривається» поступово, коли слухаєш десь уп’яте. Я вважаю, що музика «на один раз» повинна залишити зали.
Композитор Віталій Годзяцький:
Я не побачив на фестивалі («Прем’єри сезону». — О.Д.) справді яскравих перлин. Останній концерт фестивалю мене привабив твором Ланюка. А були моменти, коли відсутність стилю дещо стомлювала. Наприклад, Концерт для скрипки з оркестром Костіна, який на закритті так брутально обірвала реклама, міг би бути цікавим. Там є обізнаність автора, але не вистачило стильової культури, є багато цікавих знахідок, але вони в сукупності не створили ефект опусу. Те ж саме можна сказати про твори деяких молодих композиторів.
Найяскравіші враження залишилися, хоч як дивно, не від монументальних творів, а від «мікро», хоч я і не прихильник такої «мімозної» творчості. Наприклад, твір Вікторії Польової для квінтету й фортепіано — дуже тонка річ. Кевін Мелоун використав усього дві скрипки — і створив такий космос!
Щодо тенденцій, було багато всього, але я песимістично дивлюся на творчість сучасних українських композиторів. Відсутнє віддане святе ставлення до творчості, яке є, наприклад, у Сильвестрова.
Бачимо, що композитори декларують саме ситуацію палімпсесту — коли митець може рухатися в різних напрямках часу, вільно змінювати техніки та амплуа. Проте важко не погодитися з Годзяцьким, який поставив питання якості та доцільності цих рухів. І продовжив:
Майже всі фестивалі грішать численністю творів, персон тощо. Радує той факт, що люди отримують можливість роботи. Але поряд із тим, фестивалі повинні бути гострими, може, й за рахунок свого обсягу. Коли є настанова на кількість — це багато що змертвлячує. Може, варто подумати про інші фестивалі серед року?
Отже, сьогодні в українській музиці спостерігається естетико-стильова диференціація, на перший план виходить категорія індивідуального. Але можлива все-таки й типологія.
Насамперед, музичні вирази, що сьогодні звучать на фестивалях, можна поділити на емоційно «відкриті» та «закриті» тексти. Їм відповідають два типи композицій: особистістно-експресивний та надособистісно-структурний. Перший представлено неоромантичними пошуками Ігоря Щербакова, творами Ганни Гаврилець, Юрія Ланюка, Марини Денисенко. Другий — авангардними композиціями Людмили Юріної, Олександра Грінберга, «нововіденським» письмом Сергія Пілютикова.
Професійний дозвіл творити «як завгодно» загострив питання екзистенційного сенсу творчої роботи. З’являються твори соціально-орієнтовані, з намаганням зробити сучасне мистецтво більш демократичним, і «трансцендентально»-орієнтовані, де посилено сакральний аспект музичного вираження. Прикладів «соціально-орієнтованих» композицій було багато на останніх «Прем’єрах сезону». Вадим Журавицький написав джазові варіації на тему Моцарта. Володимир Губа представив вокальні цикли на вірші Шевченка та Лепкого. Вони позначені дуже цікавим художнім задумом — узагальнити знахідки українських композиторів-піснярів та зактуалізувати їхню лексику за допомогою елементів сучасної техніки, проте водночас є прикметою типової для українського мистецтва ситуації, коли мовна «демократизація» обертається еклектикою. «Сакральний» напрямок представляють твори Вікторії Польової («Слово Симеона» для сопрано та органа), Олени Чистої («Три молитви Святому Духу»), Івана Тараненка («Сім янголів із сурмами», симфонічна містерія для альта з оркестром).
Зіткнення старого та нового в ситуації палімпсесту завжди передбачає етичний аспект професійної гідності майбутнього напису, заради якого знищено старий. У типологізації сучасної української композиції важливим стає параметр цехової належності. Деякі автори воліють демонстративно підкреслювати свою причетність до певної школи, традиції, взагалі цеху. Інші намагаються не тільки йти своїм шляхом, а й зруйнувати усталені форми концертування, музикування і взагалі традиційної композиції. Наприклад, чимало творів Володимира Рунчака моделює нестандартний звуковий простір, коли слухач опиняється не по тій бік сцени, а в центрі квадрату, чи кола, утвореного виконавцями. На останньому «Фесті» Рунчак представив твір «Голосіння», який викликав своєю концепцією навіть обурення. Автор процитував народне голосіння над померлим сином. Деякі слухачі назвали це театром трагедії — «Якщо це правда — ми співчуваємо, якщо ні, то навіщо?». Своєю прямою цитатою «жаху» композитор зняв у музиці параметр «умовності» й тим зруйнував традиційну емоційність музичного виразу.
Чимало суперечок викликає «позацехова» постать Сергія Зажитька. Перший погляд на його опуси викликає думку про студентський «капусняк», але детальніший розгляд змушує сприймати їх не як дотепну імпровізацію, а як ретельно продуманий абсурдиський образ. На мій погляд, найбільшим успіхом композитора є «Пісня I» із циклу «Пісні народів світу». В цьому творі музичні традиції полістилістики поєднані із загальними принципами постмодернізму — тотальною іронією, комбінаторикою, ідеєю двох взаємоспостерігачів, які коментують один одного (у творі композитора це партія гобоя та партія вокалу). Цікаво, що Зажитькові вдалося створити мелодію, яка залишилась у пам’яті слухачів і яку після концерту дехто вже наспівував. Випадок для сучасної музики винятковий.
В контексті мозаїки стилістичних амплуа виникає питання критерію оцінки творчості сучасних авторів. І тут, мабуть, насамперед важлива адекватність художнього результату композиторській декларації, як це відбувається з творами Алли Загайкевич, Святослава Луньова, Вікторії Польової або Олександра Козаренка. Показово — і це вже відзначив дехто з дослідників, — що з назв творів зникла «квітуча» метафоричність (про її ще недавнє панування в українській музиці див. статтю Олени Зінькевич «Муза молода? Молода муза?». — «Сучасність», 1995, чч. 9, 10). Відступила характерна для 1990-х років тенденція «літературизації» музичного мистецтва, одна з прикмет постмодернізму в ньому: зникли авторські коментарі в буклетах — вербальна версія твору. Поступово відходить мода на епатаж. Відчувається втома від ігрових «приколів». (Жбурляння пінг-понгових кульок на початку й наприкінці твору Івана Небесного «Про що промовчав Заратустра», виконаного на останньому «Фесті», привернуло зорову та слухову увагу слухачів і поставило крапку у висловлюванні, не більше.) Знову з’явилася конкретика в жанрах. Замість «композицій для...» та «конструкцій №...» на цьогорічних «Прем’єрах» були заявлені «Танго» для фортепіанного квінтету Ігоря Щербакова, Соната для фортепіано Святослава Луньова, «Пісні народів світу» Сергія Зажитька, Мотет для трьох голосів «Човен» Алли Загайкевич. Майже зовсім не зустрічається еклектико-деструктивного принципу композицій на зразок твору «Ab ovo ad infinitum» Івана Тараненка для фортепіано, квінтету та магнітної плівки, де було використано цитату з музики до кінофільму «Ісус Христос», українську баладу у виконанні фольклорного ансамблю «Древо» «Любив парень распрекрасную деуку», звуки дитячих іграшок, авторські імпровізації для голосу, блок-флейти і, нарешті, фортепіано.
Щодо образної сфери творів, то тут поряд з актуальною у 90-х роках темою «тиші» та «мовчання» сьогодні почали домінувати теми «людського голосу» та «сприйняття часу» — наприклад, «Ескіз до голосу дитини» Івана Небесного, «Промовляння» Олександра Щетинського, «Плач» Віталія Годзяцького, «Речитандо» Олени Леонової, «Canticum» Ганни Гаврилець, «Memory» Ігоря Щербакова, «Книга перемін» Сергія Пілютікова, «Гімн 2001» Валентина Сильвестрова.
Проте українські фестивалі дають не зовсім повну картину сучасного музичного академічного мистецтва: три найважливіші прем’єри минулого сезону пройшли саме поза межами фестивалів. Ідеться про твори, цілком спроможні стати музичним свідченням нашого часу: «Реквієм для Лариси» Валентина Сильвестрова, «Слово про похід Ігорів» Євгена Станковича та поновлення опери Віталія Губаренка «Ніжність». А фестивалі поки що залишаються «пергаментами», з яких нинішні написи можуть бути стерті задля майбутніх.


Американцы пугают русских новыми смертями

16.11.2015
На встрече делегаций стран-членов НАТО прозвучал прогноз Эштона Картера, министра из Соединенных Штатов, о том, что участие российских вооруженных сил в Сирии обернется глобальными потерями. Агентство AFP Картера уточняет: потери россиян начнутся очень скоро. Масштабные последствия российского участия в Сирийское проблеме обозначатся новыми смертями – таков прогноз американских политиков.

Голова политика оценена в 100 мнл. долларов

12.11.2015
Кандидат в президенты Дональд Трамп в ходе предвыборной борьбы дал обещание выстроить «Великую стену», чтобы прибывающие в Соединенные Штаты эмигранты не причиняли беспокойства гражданам США новыми преступлениями и насилиями. В частности, он негативно высказался в адрес мексиканцев, которые, по его мнению, и являются виновниками участившихся преступлений.

Польша готова принять и разместить 5 военных бах США

09.11.2015
Министерство обороны Польши пришло к необходимости усиления американского союзнического присутствия.