Віслава Шимборська: розфасовано в Україні. Частина 2.

22 Май, 2005 - 11:10 — Критик

Заблукавши серед трьох сосен перекладу окремих слів, не досить легко знайти дорогу в лінгвістичних нетрях словесної гри. Ввійдемо в контекст вірша з провокаційною назвою «Голос у справі порнографії». Нема розпусти, гіршої за мислення, розмірковує «семантична розпусниця» Шимборська. Для тих, хто думає, ніщо не є святим. Плоди із забороненого древа пізнання їм більше до смаку, ніж рожеві сіднички з глянцевих журналів – уся та в принципі наївна порнографія. Жах проймає, в яких позах і з якою розпусною простотою розумові вдається запліднити розум... Одне слово, характерний інтелектуальний парадокс із алюзією на соромливу приватність кухонного вільнодумства за часів військового стану в Польщі – чи ми на своїй шкурі цього не відчули? Під час тих зустрічей на кухні parzy siЂ ledwie herbata – авторка воднораз актуалізує омонімічні дієслова parzyН siЂ зі значеннями пускати пару і злягатися, а в перекладі чай тільки запарюється. І якщо вже на те дозволяє українська мова, нехай би той чай у Ярини Сенчишин парувався (адже так і переклав Станіслав Шевченко!) або хоча б парував – різниця між самостійним зляганням і звідництвом, які однаково вписуються в контекст загальної розпусти, абсолютно не є принциповою, коли йдеться про присутність гри.

У «Промові в бюро знахідок» наратор, окрема особа в тимчасово людській подобі, гостро переживає розірваність власної історичної пам’яті. Погасли раз і назавжди мені кілька зірок, розкрийтеся небеса, – апелює вона в перекладі. Брак знайомства з польською фразеологією не дає перекладачці відчитати в rozstИp siЂ niebo натяк на сталий вираз rozstИp siЂ ziemio – відповідник до українського мов крізь землю провалився. Відтворення українською мовою інкорпорованих авторкою асоціяцій у такому разі цілком забезпечив би варіянт мов крізь небо провалилися. А якби ще наявність належної філологічної компетенції дозволила перекладачці впізнати у словесній формулі wzruszyЄam gaЄЂziami натяк на сталий вираз wzruszaН ramionami, себто знизувати плечима, рядок цього вірша, сповнений смутного відчуття онтогенетичного зв’язку між людським, тваринним і рослинним первнями, звучав би так: Давно заплющила на все це третє око, махнула плавником (а не плавцями, адже втрачають надію, махнувши на щось рукою, а не руками), знизала (а не хитнула) гіллям.

Якщо колись Ярина Сенчишин перевидаватиме свої переклади, їй слід буде уважніше приглянутися до метрики: в ранньої Шимборської часто зустрічається традиційна для польської поезії силабіка, та й силабо-тоніки поетка не цурається. Наприклад, вірш [Jestem za blisko…], майже всуціль написаний нерегулярними одинадцятискладовиками, найближчий український аналог знайшов би в п’ятистопному ямбі. Саме цей розмір ще тридцять років тому використала, перекладаючи українською мовою цей вірш, Євдокія Бринцева, яка, до речі, рядок a wychodziЄam z czasЧw i atЄasЧw блискуче відтворила як проходила крізь межі і мережі: перекладачка зважила на те, що поєднання czasu і atЄasu, присутнє в польському звороті nie mam czasu ni atЄasu (себто, не маю ні часу, ні засобів), а крім нього – більш ніде, не нестиме українському читачеві ні змістової наповнености, ні ефектности каламбуру. В пізніших трьох перекладах вірша, які належать Станіславові Шевченку, Надії Стрем (публікація в першому числі часопису «Форма(р)т» за 2001 рік) і, ясна річ, Ярині Сенчишин, фігурують час і атлас, штучно пересаджені з польського контексту на український грунт. Так само неприродно звучить репліка Помилка в телефонній слухавці в тій ситуації, коли українською мовиться, скажімо, Ви неправильно набрали номер («Кохання з першого погляду»).

На цьому тлі просто неприпустимим нахабством було б вимагати від перекладачів творчих шукань у напрямі відтворення звукопису. Але український читач нічим не гірший за польського і теж має право на втіху для вуха. Тому для рядка WolЂ czas owadzi od gwiezdnego (в перекладі вірша «Можливості» – Волію час комашиний, не зоряний), оскільки антонімія тут підсилена за рахунок звукової подібности, варто було би пошукати фонетично місткого відповідника: наприклад, час зернини і час зорі. Та жоден із українських літераторів на цей крок не пішов.
Досить капосною виявляється для українських перекладачів польська конвенція адаптації іншомовних імен. І якщо Геракліта чи Наполеона в польському тексті розпізнати справді нескладно, деякі інші імена змушують замислитися. Вірш «Можливості», цілком виправдовуючи свою назву, пропонує цілий спектр варіянтів перекладу: спробуй-но розберися, чи згадка про Jana Jakuba відсилає до такого собі Яна Якуба (так розсудила Ярина Сенчишин), чи до Жана-Жака, чи до Джона Джейкоба, чи, може, навіть до Івана Яковича... Але конструкція faЄszywy raj na ziemi wedЄug Jana Jakuba могла б натякнути перекладачці, що йшлося Шимборській саме про утопічну візію Русо. І звучати це українською мало б як фальшивий рай на землі від Жана-Жака, а не за Яном Якубом, так само, як і apokalipsa wedЄug жwiЂtego Jana є апокаліпсисом від святого Йоана: адже існує Євангелія від Йоана, а не згідно з Йоаном чи відповідно до Йоана, і ось це саме від у польській традиції передається як wedЄug (ідентичні ляпсуси, причому в двох публікаціях, має у своєму послужному списку Олександр Гордон). Таким же чином француза Жозефа Бедьє перейменовано на англійський лад: Джозеф. Не такий багатий вибір постає, коли перекладати ім’я нідерландського маляра, іменованого в нашій традиції Яном Вермером Делфтським, або ж Ван дер Мером, – але жоден із двох українських відповідників не залучено в перекладі вірша «Похвала снам»: У сні малюю як / Vermeer van Delft.
Та й зі слов’янськими прізвищами в книжці негаразди: приписи польської граматики поки що (дай Боже, й надалі) не поширюються на українську мову, тому прізвища польських перекладачів «Пісні про Сида» слід відмінювати Черної, Черного, а не Черни, Чернего. Втім, тішить прогрес у порівнянні зі світо-видівською публікацією післямови до «Тристана та Ізольди» Ж. Бедьє: замість Бойові-Желеньскєму нарешті маємо Бой-Желенському. Чи це пані коректор постаралася? До речі, скромний реверанс у бік редакторки Мирослави Приходи і коректорки Анни-Марії Волосацької: поширені означення в постпозиції, звертання, дієприслівникові звороти тощо слід відокремлювати комами (зокрема сторінки 34, 66, 72, 80, 106, 120). Марки автомобілів, згідно з горопашним українським правописом, прийнято писати в лапках і з великої літери, хоч у Польщі й у всьому світі інакше. Прийнято так у нас – і нема на те ради.

Другий поспіль вихід у світ українсько-польського видання Шимборської, хоч-не-хоч, спонукає згадати двомовну серію, котру послідовно втілює в життя краківське «Видавництво Літерацке». Кілька років тому в цій серії вийшли друком томи віршів поетки з паралельно вміщеними перекладами Карла Дедеціуса німецькою мовою, Петра Камінського – французькою, П’єтро Маркезані – італійською та Станіслава Бараньчака і Клер Кавана – англійською. Незважаючи на гучні імена перекладачів, польська критика поставилася до їхніх версій неоднозначно: з одного боку, було високо поціновано винахідливість у перекладах, які вимагали непростих формальних рішень, а з іншого – висловлювалися критичні зауваження щодо правомірности цих рішень. Але надінтерпретацію професора Бараньчака, у власній поетичній творчості – ентузіяста каламбуру й звукопису, належить вважати свідомим перекладацьким вибором, але аж ніяк не відсутністю компетенції. До наших баранів повертаючися, слід зауважити, що в українській бібліографії перекладної Шимборської досі не знайшлося місця таким, наприклад, її віршам, як «Urodziny» («День народження») чи «Koloratura» («Колоратура»), котрі вимагають максимуму винахідливости та філологічної дисципліни. Це швидше закономірність, аніж випадковість, адже присутність тексту оригіналу на сусідній сторінці дамокловим мечем нависає над закладеною a priori компетентністю перекладача. Лише в одномовних виданнях, таких, наприклад, як згадана антологія Дмитра Павличка, могла пройти непоміченою (і, очевидно, пройшла!) помилкова інтерпретація, в результаті якої ssak z cudownie upierzonИ watermanem rЂkИ перетворився на ссавця, якому перевізник дав чудову руку з пером («Томас Ман») – банальна авторучка, що отримала назву від свого винахідника, раптом перетворилася на перевізника, запозиченого з лексичних ресурсів англійської мови.

Дрібна, але значуща деталь: якщо польські видавці двомовних збірок Шимборської розташували текст оригіналу ліворуч, а поряд – переклад (за таким же принципом, до речі, видано і попередній український том «Під однією зіркою», і авторську антологію польської поезії Станіслава Шевченка «Тому що вони сущі»), автентична Шимборська у версії «Літопису» промовляє до читача з парних сторінок, виявляючися додатком до перекладу Ярини Сенчишин. Однак, доскіпливий читач, швидше всього, розпочинатиме свою лектуру саме з правої сторінки. Навіть більше: доскіпливий читач, який навіть досить побіжно знайомий із польською мовою, в українських версіях есеїв «Позапланового читання», уміщених без текстів оригіналу, зможе відстежити логіку авторки, перекручену в перекладі.

Ці есеї, неконвенційні рецензії Шимборської (сама авторка воліє називати їх фейлетонами), почали з’являтися на шпальтах краківської газети «Жице літерацке» наприкінці шістдесятих років, у вісімдесятих перейшли на сторінки недовговічного щомісячника «Пісмо» та «Одри», а пізніше – «Газети Виборчої». В назві рубрики, в якій вони друкувалися, – «Lektury nadobowiИzkowe» («Позапланове читання»), – відображено увагу авторки до видань, зазвичай обійдених рецензентами: популярно-наукової літератури, спогадів, монографій, довідників, порадників, лексиконів. Таким чином, рефлексії стосовно книжок «Жінка в часи хрестових походів», «Кухня Далекого Сходу» чи «Кімнатні птахи» мирно сусідять у книжкових виданнях «Позапланового читання» із розмислами, викликаними «Казками» Андерсена, «Піснею про Сида» і «Пробами» Монтеня. Для Шимборської ці книги – лише привід для розмірковування, нанизування відсторонених, на перший погляд, асоціяцій, котрі під кінець затягуються в тугий вузол висновку – власне, як і в поезіях. І тут так само інтерес становить відстежування ходу авторських думок, що в перекладі виявляється не таким уже й логічним.

Відповімо, наприклад, на просте запитання: чи бояться діти чарівниць? В українському перекладі – бояться. Все правильно: боятися вони мусять, та не чарівниць, а відьом (польською – czarownica). До того ж, діти, які мають потребу переживати великі емоції і люблять, аби їх лякали, згідно з логікою Шимборської, не тримають зла на винуватця їхнього страху, Ганса-Християна Андерсена, навіть тоді, коли виростуть. У прочитанні ж Ярини Сенчишин вони, немилосердні, не мають до нього жалю (переклад калькує польський фразеологізм nie mieН do kogoж эalu). Замість обставини на цьому світі фігурує цілком протилежна – у тому світі (польською – na tym жwiecie). Переглядаючи рецензії на «Мемуари» Сен-Симона, читач, надибавши протиставлення двох автопортретів, котрі залишає будь-який автор спогадів, запідозрить, що на противагу незапланованому, мимовільному автопортретові твориться інший – мальований свідомо, навмисне. Це зовсім не заперечує того, що він твориться вдумливо (так у перекладі), але вжите в авторки окреслення malowany z rozmysЄem указує саме на свідоме його вибудовування. В цьому ж есеї, коли йдеться про тактику роздавання привілеїв Людовіком XIV, слід розуміти, що ця тактика була геніяльною на короткий час: саме такою є семантика польського виразу na krЧtkИ metЂ, хоч meta само по собі й може означати дистанцію.

За вже знайомою схемою читач, натренований у зворотному перекладі, впізнає у звірятах польське слово zwierzЂta – тобто тварини без усіляких пестливих конотацій, у презентерах – звичайних телеведучих, у подиві перед маестро – захоплення маестро (польською – podziw dla mistrza). Напевно, що й синтаксичні кальки з польської на зразок той другий (у тексті оригіналу ten drugi) або юрби, що вимахують хрестом, нібито це була палиця (zbiegowiska wymachujИce krzyэem, jakby to byЄa maczuga) спонукають його до власних формулювань, узгоджених зі сполучуваністю слів в українській мові: відповідно другий із них та юрби, що вимахують хрестом, ніби палицею. Твердження У казках діти люблять бути наляканими звужує суб’єкт дії до дітей, які є персонажами казок, хоч в оригіналі (Dzieci lubiИ byН w bajkach straszone) мається на увазі, що діти люблять, коли їх лякають казками.

Та деякі випадки суттєвої асиметрії між оригіналом і перекладом пройдуть повз читача, і тут не допоможе ні контекст, ні знайомство з польською мовою. Це, наприклад, ляпаси замість поразок у тому-таки есеї, присвяченому «Казкам» (у Шимборської – klЂski; перекладачку, очевидно, збило паронімічне klaskaН, себто плескати в долоні).
У фіналі фейлетону, спричиненого виданням «Проб» Монтеня, надибуємо твердження: У густій тканині творів немає порожніх місць. Всі погодяться, що таких місць немає в творах Монтеня, але авторці йшлося про густу тканину історії (в оригіналі – w gЂstej tkaninie dziejЧw). У рецензії на книжку Дейла Карнегі «Як перестати хвилюватися і почати жити» доконано карколомної трансформації, в результаті котрої Книга Йова (KsiЂga Hioba) перетворилася на Ніобу.

На сьогодні пані Сенчишин укупі з видавництвом «Літопис» на кошти Інституту Адама Міцкевича Польського Фонду Літератури подарувала нам найповнішу в Україні «Шимборську одного перекладача». Літературної події не сталося. Проєкт «Українська Шимборська» від Ярини Сенчишин нічим не цікавіший від того, що пропонували останнім часом Дмитро Павличко чи Олександр Гордон. З одного боку, це закономірно: метатекст «української Шимборської» свідчить про те, що перекладачка подекуди просто повторила помилки своїх попередників. На жаль, її доробок не уприявнює знайомства також і з тими українськими версіями поезій Шимборської, які відзначаються філологічною дисципліною, винахідливістю і чутливістю до звучання оригіналу.
Висновком No, trudno закінчує один зі своїх есеїв Віслава Шимборська. Це в приблизному перекладі означає Нічого не вдієш. Переклад у книжці, ще приблизніший за рахунок своєї дослівности, пропонує: Але тяжко. І це саме той випадок, коли хочеться з цим перекладом погодитися. Справді тяжко.

© Андрій Савенець


Американцы пугают русских новыми смертями

16.11.2015
На встрече делегаций стран-членов НАТО прозвучал прогноз Эштона Картера, министра из Соединенных Штатов, о том, что участие российских вооруженных сил в Сирии обернется глобальными потерями. Агентство AFP Картера уточняет: потери россиян начнутся очень скоро. Масштабные последствия российского участия в Сирийское проблеме обозначатся новыми смертями – таков прогноз американских политиков.

Голова политика оценена в 100 мнл. долларов

12.11.2015
Кандидат в президенты Дональд Трамп в ходе предвыборной борьбы дал обещание выстроить «Великую стену», чтобы прибывающие в Соединенные Штаты эмигранты не причиняли беспокойства гражданам США новыми преступлениями и насилиями. В частности, он негативно высказался в адрес мексиканцев, которые, по его мнению, и являются виновниками участившихся преступлений.

Польша готова принять и разместить 5 военных бах США

09.11.2015
Министерство обороны Польши пришло к необходимости усиления американского союзнического присутствия.