Дійсність Чужого - 3.

23 Сентябрь, 2009 - 13:31 — Критик

Розтріскування Чужого

У кожного свої чужинці.
Юлія Кристева
На початку ми вже вказували на космос-ний потенціял означування Чужого та його пере-конструювання, що викликає незапрограмованість рамок маркування чогось як Чужого.
У майже класичному тексті «Самі собі чужі» Юлія Кристева зазначає, що розпізнавання чужинця в собі є симптомом, який робить певне «ми» проблематичним. Сам чужинець постає як перетворення, що вилучає зупинку, отже, він завжди деінде, тобто – нізвідки, тому його життя може перетворитися на низку бажаних свят без продовження. Кристева вміщує в своєрідній поетизації чужинця ще один нюанс: вказівку на бароковість чужинця, що мешкає в королівстві риторики2.
Дослідниця звертає особливу увагу на те, що буття Чужинцем робить існування небанальним – від захоп­лення та здивування до відвертої ненависти. Вона пропонує шукати витоки в моменті, коли постає саме питання про Чужинців – тобто коли з’являється етична занепокоєність певного народу. Оглядаючи історію европейського ставлення до чужинців, Кристева вказує кілька промовистих моментів, які, попри те, що вони є коментарем до давніх культурних реалій, залишаються актуалізованими під час формування рамок означування Чужого:
• чужість часто постає ликом насильства;
• виникнення «метеків» пов’язано з пошуком середини між ксенофобією та космополітизмом, де роль перепони відіграли економічні потреби;
• чужинця сприймають краще, якщо знають, що він має від’їхати;
• виняткову роль відіграє вказівка в християнстві на Христа як чужого на землі (це впливає на парадоксальність означування чужости й водночас призводить до появи нового-чужого в особі нехристиянина);
• чужинця часто означують як особу, що не належить до певної держави, тобто його означування пов’язано з існуванням певної влади.
Проте все це є наслідками інших симптомів. Аналізуючи феномен «три-
вожної чужости» у Фройдовій інтерпретації, Юлія Кристева вказує на те, що по-чужому тривожним мало би бути те, що було в минулому близьким. (Один нюанс: Фройд аналізує чужинця-двійника в есеї про страх!) Нарцисичне Я виносить назовні себе те, що воно відчуває в собі самому небезпечного та неприємного. Отже, Чуже постає мовби як захист розгубленого Самого.
Конституювання Чужого Кристева пов’язує із символічним озна­чуванням, а точніше, з певною його характеристикою – тим, що знак сприй­мається не як щось довільне, а набуває реального значення, тому ма­теріяльна реальність, на яку зазвичай має вказувати знак, розсипається на користь уяви аж до крайньої межі – уречевлення означеного. Кристева, зрештою, зазначає:

Чужинець – у нас самих. І коли ми від чужинця втікаємо або з ним боремося, ми боремося з нашим несвідомим – цим «невластивим» нашого неможливого «власти­вого».

Етика психоаналізу пропонує космополітизм нового типу – трансвер­сальний щодо урядів, економік і ринків. З огляду на це, на поняття Чу­жинця, за рецептом Кристевої, варто поширити право на повагу нашої влас-
ної чужости і приватного, яке ґарантує свободу демократії, внаслідок чого сформувалася б спільнота, що складається з чужинців, які приймають одні одних у міру того, як самі визнають себе чужинцями:

В мені є чуже, відтак всі ми чужинці. Якщо я чужинець, то чужинців не існує.

Тут неодмінно виявляється облудливість сили супроти Чужого. Відтак, визнаючи власну слабкість і розуміючи не-абсолютність сили, ми означуємо інший різновид взаємодопомоги, просуваючися від взаємодопомоги-жалости до взаємодопомоги-поваги.
Якщо повернемося до згадуваного на початку маркування Чужого як пев­ного означування, то тут маємо ще раз указати на відносність дійсности з певним Чужим – на роз-тріскування її в точці, де починається таке означу­вання.
Аналізуючи ситуацію в Европі, Славой Жижек у статті «Деякі політично некоректні роздуми про насильство у Франції і не тільки» («Логос», 2006, №2) указує на вельми прикметний момент – ідею про економічний еґоїзм як підґрунтя новітнього расизму та будівництво своєрідної Стіни, що завадила би не вийти, а ввійти. Епатажний дослідник висновує:

Єдине справжнє рішення полягає в тому, щоби зруйнувати справжню стіну, не поліцейську, а соціяльно-економічну: змінити суспільство так, щоби люди не потребували у відчаї намагатися втекти зі свого власного світу.

Отож, за Жижековою версією, саме класова проблематика експлуатації перетворюється в мультикультуралістську проблематику «нетерпимости до Іншого», тому недалекоглядно було би приписувати конфліктам у країнах «третього світу» певну стихійність і вкоріненість їх у ідентифікації з етнічним. Звісно, необхідність ураховувати цей аспект Чужого як елемент соціяльної структури незаперечна, і на неї вже було вказано. Це стає зрозумілим з огляду на часту підміну та вдале маніпулювання «етнічними пристрастями» задля прикривання соціяльних негараздів. Проте, попри певний відступ етнічного, його частка залишається таки важливою, тому й далі відіграє роль і у власне процесах означування дійсности, і в підтриманні певних її конфігурацій. (За приклад може правити вказівка на використання можливостей артикуляції «російського націоналізму» задля каналізування реальних соціяльно-економічних проблем у вигадане і добре контрольоване русло, що помічено у статті Віталія Курєнного «Замітки про російський націоналізм» («Логос», 2006, №2). Можна дискутувати щодо новітніх проєктів формування політичних націй поза етносами, що їх пропонують російські інтелектуали, та їхніх версій глобалізації по-росій­ськи, проте твердження про вдале маніпулювання вказівками означення Чужого лише як етно-відмінного відкривають нам назагал амбівалентність цього процесу.)
Лєв Ґудков у статті «Ідеологема “ворога”: “Вороги” як масовий синдром та механізм соціокультурної інтеґрації», опублікованій у збірці «Образ ворога» (Москва, 2005), вказує на необхідність розмежування Іншого, Чужого та ворога, причому головною функцією ворога є позначення уявлень про те, що є загрозою самому існуванню спільноти, із якою суб’єкт себе ідентифікує. Саме Чужий тут визначає межі розуміння, і під час його тематизації виникає мотив насильства, хоча він і не постає як провідний. Ґудков зазначає:

У цьому плані «ворог» – це спосіб проявлення значень цілого, конституювання «маси». Іншими словами, діягноз наявности ворога пропонує формування подвійної генералізаційної настанови: по-перше, виникає підозріливість, недовіра або, правильніше, пильність як принцип соціяльної організації, а по-друге, задається «горизонт» свідомости «наші», тобто соціяльно без-якісне означення маси (своїх як «не-ворогів»).

Неґативна солідарність, що задає єдність, відіграє важливу роль у наздоганяльній модернізації, де помітний дефіцит цінностей, які конструюють індивідуальне життя. Проаналізовані в Ґудкова образи ворога вказують на солідну частку пролонґованої дії окремих стереотипів у Росії сто-, двісті-, триста(!)літньої задавнености. Якщо навіть не занурюватися в особливості реанімувань старих-нових означень «ворогів», а подивитися на певні механізми, зробимо важливий висновок, характерний і для конструювання Чужого. (Чужий, власне, – це своєрідна проміжна ланка між Іншим та Ворогом, і в цій його амбівалентності, перехідності перебуває особливе семіотичне значення цієї мітки.) Промовисту тезу знаходимо в тому-таки збірнику «Образ ворога» у Міхаіла Долбілова:

...Етностереотип не є уніфікованою жорсткою схемою сприйняття «іншого» або наперед заданою матрицею колективної свідомости. Це радше проєкт осмислення «іншого», відкритий альтернативним організаціям. Його можна описати як туго змотану й готову до випрямлення спіраль різних смислів і значень або – якщо вдатися до іншої метафори – як певний силует, що може бути по-різному перетворений в об’ємне зображення.

Важливе значення тут має механізм взаємної стереотипізації – уявлення про чужого повертаються до нього як наші стереотипи його самого.
Роберт С. Вістрич у статті «Ксенофобія та антисемітизм в новій Европі: ситуація в Німеччині», вміщеній у збірнику із промовистою назвою «Де­монізація іншого: Антисемітизм, расизм і ксенофобія», зазначає, що на початку 1990-х у Західній Европі утверджувався новий національний популізм, який мав ксенофобний характер, а кревні зв’язки та відчуття европейської спільности виражають реґресивний гнів населення, спрямований проти найвидиміших груп чужинців – постає неусвідомлена потреба в нових ворогах, що замінили би давнього «радянського ворога». Причому важливим моментом у спрямуванні ударів проти видимих чужинців є настанова: вони не піддаються асиміляції. Попри те, що дослідник відмежовує сучасну ксенофобію від підстав голокосту, він помічає здатність їхніх засад перетинатися, навіть за умов, коли европейці сприймають євреїв як менш чужих, ніж інші видимі чужинці в особах аф­риканців, турків, в’єтнамців або ромів. У тому ж збірнику Шуламіт Волков у дослідженні «Розвідка у світ іншого: пошук меж людства Просвіт­ництвом» указує на те, що теоретики Просвітництва рідко позначали впровадження ієрархії між людьми, але, вочевидь, таки відводили периферійне місце багатьом іншим як Чужим.
Отож повернімося до первинно поміченого механізму приписування певного означування та погодження/непогодження на це Чужого. Стівен Т. Кац у статті «Масові смерті за комуністичного правління й межі “інак­­шости”» вказує на особливості демонізації інших за класовим або со­ціяльним принципом, аналізуючи приклади голодомору в Україні, де­портації, що їх здійснював радянський режим, цілих народів та пошуки ідеологічних ворогів і їх винищення в Кампучії та порівнює все це з явищем голокосту. Прикметно те, що дослідник бере за засновок дещо звужене ро­зуміння геноциду, внаслідок чого його прикінцевий висновок набуває відповідної форми. Проте проміжні положення та узагальнення видаються важливими. Він помічає цікавий момент, пов’язаний із бажанням сталінського (і ширше – радянського) режиму експлуатувати український народ як приниженого Чужого та винищенням тих Чужих, що не надаються до експлуатації чи асиміляції:

Ліквідація всього підкореного населення, доведеного до рабського стану, має не більше сенсу, ніж забій своїх власних рабів. Натомість знищення керівної еліти за­войованого народу, полишення його без ліберіїв, в тривозі й невизначеності, складали ознаки раціональної, дійової стратегії. Така політика впродовж довгого часу впроваджувалася завойовниками для забезпечення слухняности підкорених і впровадження політичної стабільности імперії... Сталін розраховував, що після голоду українці залишаться, зникнути мала лише українська ідея.

У висловленому підкреслено важливий нюанс: зліквідування носіїв абсолютної чужости мусить призвести до перетворення асимільованих у принижених Інших, відповідно, не асимільованого завжди визнають за Чужого. У цьому вбачаємо згадуваний раніше симптом проєкції проєкції внутрішньої невдоволености і тривожности того, хто маркує когось як Чужого. Отже, можна говорити про невротичність такої стратегії, пов’язаної з невдоволенням самим собою, що у фантазійному світі проєктується на невдоволення світом та Іншим. Однак повернімося до того, що помітив Кац, – настанову радянського режиму на можливість зміни погрозливої «інакшости» Інших, що проявлялося і в депортаціях. Дослідник указує на відмінність цих дій і Голокосту. І тут дається взнаки звуженість означування Геноциду, від чого він відправляється, маркуючи цим концептом лише засноване на біоцентричній онтології, де расову відмінність брали за основу, а отже, «расовий ворог» за природою не міг змінитися і мав бути фізично знищений.
З огляду на сказане, тематизується шкала, на якій розташовуються Інший – Чужий – Ворог. Якщо відсторонитися від біологічної інтерпретації означення «гено-» і вийти на рівень історичности (згадайте вказівку Етьєна Балібара на за-початкування спільноти і зв’язок з означуванням її як Своєї), зрозуміємо спільність механізмів різних репресивних практик щодо різних найменувань на шкалі. Фашизм обирає біоцентричну настанову і вибудовує голокост як систему ставлення до Ворога. Проте геноцид може чинитися і з огляду на іншу настанову, ще спотворенішу у фантазійній проєкції проєкції, – як це відбувалося із класовими або етнічними Чужими. Отож постає страхітлива розгортка, своєрідне посилення дії спільного за якістю механізму: Інший підлягає асиміляції та підкоренню, а отже, абсолютній репресії та маніпулюванням, Чужий – насильницькій асиміляції, сеґреґації або винищенню, а відповідно, Ворог (як крайня форма означування Чужого) – геноцидові. Якщо розширити межі розуміння гено- як походження, то голодомор і голокост є варіянтами розгортання одного хворобливого механізму, витоки якого варто шукати в імовірності існування лише в задзеркальному світі проєкцій проєкцій.
Саме ці варіянти за детальнішого розгляду оголюють дуже важливий момент. Маркуючи когось Іншого як Чужого, суб’єкт мимоволі висловлює невдоволення самим собою, проєктуючи частку невдоволення на Іншого. Тут розгортається нарцисичний механізм. Приписування Чужому певних характеристик може бути пов’язано з об’єктами реальности, а може ґрунту­ватися лише на віртуальних ідеях. (Важливо зазначити, що в дії знаків із семіотичного погляду ідея або зображення є тим, що відоме, а об’єкт є тим, на основі чого воно стало відоме.) У другому випадку можемо опинитися в координатах відношень, що встановлюються між відношеннями.
З огляду на це, стає зрозумілим і зв’язок між означуванням Чужого, проєкцією на нього власного невдоволення та бажанням його знищити. Тут вмикається механізм, схожий на нарцисичне обертання втіхи із себе на суїцидальний імпульс. Поява мітки початку в контексті Іншого та Чужого невипадкова. С-кінченність Іншого фіксує відмінність його започаткування. Проєкція проєкції тут остаточно замикає персону в сітці відношень, неспіввідносних з об’єктами, а накопичення текстів, що є тлом, заступають їх.
Піддаючи сумніву сутнісність означення чужости, Бернгард Вальден-фельс у монографії «Топографія Чужого: Студії до феноменології Чужо-го» (Київ: ППС, 2002, 2004) зазначає, що сама чужість пов’язана з тим, із чого вона походить. Виокремлення своєї та чужої чужости він показує як своєрідний ключ до розуміння того, чому обертання Іншого в Чужого є таким сильним і актуальним у конструюванні дійсности. Поширення керованого, синтетичного нарцисизму породжує вигідні умови для поширення нових моделей Своїх і Чужих, до втечі внутрішнього Чужого назовні, тож зони різної чужости безліч разів перетинаються. Суб’єкт може переживати власну одночасну присутність-відсутність, а може керуватися рамками конструкції дійсности-моделі, де місце Іншого нескінченно заступатиме низка Чужих – низка проєкцій проєкцій у незліченних дзеркалах.

©Юлія Ємець-Доброносова


Дешевая стоматологическая клиника Дента Дон в Ростове-на-дону!

Американцы пугают русских новыми смертями

16.11.2015
На встрече делегаций стран-членов НАТО прозвучал прогноз Эштона Картера, министра из Соединенных Штатов, о том, что участие российских вооруженных сил в Сирии обернется глобальными потерями. Агентство AFP Картера уточняет: потери россиян начнутся очень скоро. Масштабные последствия российского участия в Сирийское проблеме обозначатся новыми смертями – таков прогноз американских политиков.

Голова политика оценена в 100 мнл. долларов

12.11.2015
Кандидат в президенты Дональд Трамп в ходе предвыборной борьбы дал обещание выстроить «Великую стену», чтобы прибывающие в Соединенные Штаты эмигранты не причиняли беспокойства гражданам США новыми преступлениями и насилиями. В частности, он негативно высказался в адрес мексиканцев, которые, по его мнению, и являются виновниками участившихся преступлений.

Польша готова принять и разместить 5 военных бах США

09.11.2015
Министерство обороны Польши пришло к необходимости усиления американского союзнического присутствия.