46 евро за майбутнє. Частина 1.

29 Сентябрь, 2009 - 17:04 — Критик

Ці вибори були дуже особливі для мене. І не тому, що за них уперше в житті довелося платити. Ні-ні, не зрозумійте мене хибно, платити не на користь певної партії, стільки грошей я не мав; навпаки, мусив викласти майже мінімальну українську зарплату, відлучитися з украй важливого для мене семінару і майже дев’ять годин потягом добиратися з гір до українського посольства, аби в неділю вже о сьомій ранку проголосувати. Спершу я ще вагався, але в останню суботу перед виборами вирішив, що зроблю це. Саме тому, що результати нових виборів начебто знову були наперед відомі, тому, що вони буцімто вкотре нічого не вирішували і тому, що... надто зросли ставки.
Можливо, це відчуття приходить із віком. Коли тобі тридцять, ти, даруйте тривіяльність, усвідомлюєш, що життя не вічне, і що сили обмежені, і що тобі не байдуже, де минатимуть наступні тридцять років твого життя, не кажучи вже про забезпечену старість. Коли дивишся на своїх змучених батьків, спрацьованих батьків їхніх батьків, аналізуєш попередні п’ятнадцять років життя, мимоволі дивуєшся, як ти їх так легко витерпів. Але за хвилю розумієш, що це сталося завдяки молодості й усьому, що з нею пов’язано. Цієї миті відчуваєш, що невичерпний, здавалося, бонус насправді обмежений. І від того, що діється в країні, залежить те, скільки матимеш натхнення, здоров’я, часу на сім’ю та друзів, а скільки енергії доведеться витрачати на виснажливу боротьбу за елементарні речі. Поволі розумієш, що не можеш полагодити все сам, що настають моменти, коли так хочеш спертися на закон, соціяльну систему, громадський транспорт, силу інших банальних речей. Романтичну незалежність заступило відчуття крайньої залежности. Отож тепер ставки зросли, і я голосував саме тому, що, на мою думку, попри всі невдачі, Україна на правильній дорозі, варто тільки усвідомити, що змінилося від листопада 2004 року. Або прислухатися до по-братньому прямих коментарів Віктора Черномирдіна, що він, мовляв, не «встигає нудьгувати» в Україні. Навряд чи російський посол тямив, що його дещо зневажлива оцінка – найбільший коплімент для українського суспільства, а погроза підвищити ціну на газ, якщо голосування принесе перемогу «не тій» політичній силі, – чи не найкраща підказка українському виборцеві, чиї ж то інтереси захищатиме політична сила, люба п. Черномирдіну. Навряд чи хтось із українських політиків був би відвертішим.
Порівняно з 2004 роком, коли країну лихоманило, коли вона сягнула найвищої точки напруги та мобілізації, тепер ми прожили передвиборний період у більш-менш буденному ритмі. Без правових ексцесів, вкидання вибухівки, закриття радіостанцій і телеканалів, затримання та побиття активістів, і тому – без страху та відчуття безви-ході. Влада стала обережнішою. Безперечно, «війна триває», але прихована, «юридично-апаратна»: випробовування нервів реєструванням партій, намацування слабких місць у списках, копіткий пошук компроматів. Попри всі пов’язані з цим незручності, з цього можна зробити доволі втішний висновок: люди, які ще два роки тому були готові йти на все, тепер не могли собі цього дозволити: суспільство провело межу, хай поки що доволі непевну. Бідолашні, вони мусили стрімглов перевчатися, копіювати репертуар своїх опонентів: лаштувати власний, іще вчора такий ненависний майдан. Запрацювали інші закони: закони переконування, загравання-розігравання, мімікрії, але не насильства.
Ми перестали боятися, точніше так боятися, але ще не перестали вірити в чуда. Паразитувати на цій вірі тим легше, чим важчим стає реальне життя і чим більше нам доводиться боротися за щоденний шматок хліба, виплату кредиту, і чим менше залишається часу вникати у щораз заплутаніше політичне життя країни. Спроби паразитувати на людських ілюзіях були чи не головною ознакою попередніх виборів. Навчитися говорити і виглядати так, як цього хоче виборець, відгадати й продати йому найпотаємніші мрії та кольори, зманіпулювати його фобіями, травмами – ось мета, яка стояла і стоятиме перед так званими «по­літтехнологами», особливо в слабких громадянських суспільствах. На минулих виборах ми всі були мало не свідками виникнення нового літе­ратурно-медійного жанру, що виробив власні традиції та ритуали. Вони стають особливо очевидні під час теледебатів, усі учасники яких якось ні­яковіли від запитання, наскільки реалістичними є їхні обіцянки, – мовляв, чого ви від нас хочете, це ж така гра... У цьому всі головні гравці на­вдивовижу схожі. Перед виборами так кортіло дізнатися «повну» інформацію, яка спростила би наш надто ускладнений хронічним розчаруванням вибір. Хоча насправді кожен мав інформації більше, ніж досить, варто було тільки роздивитися навколо, повірити своїм очам і щиро відповісти собі на запитання: чи про це ми мріяли? Видається, щоб не стати жертвою інформаційної війни, треба довіритися власним відчуттям і дати волю власній уяві – вона допоможе вималювати собі «картину світу» кожної партії. Складання кошторису ритуальних обіцянок виглядало марним витрачанням часу, адже найважливіше – це партійна ідеологія, і не тільки офіційна, статутна, а ширша, культурна, відкладена в історії виникнення партії, у біографіях її діячів, у стилі їхнього життя, в культурі, яку вони споживають і підтримують. Саме вона – певні ідеї та уявлення – диктує модель політичної поведінки, яка, власне, є частиною певної моделі культури, цивілізації. І тоді стає очевидною одна цікава річ. Попри те, що українські вибори були найвищою мірою персоналізовані (адже годі уявити їх без Віктора Януковича, Віктора Ющенка, Юлії Ти­­­­­­­мошенко та їхніх соратників), наші політичні герої та антигерої стають дру­горядними, коли розумієш, що їхня функція – бути своєрідними медіюмами в історичних процесах, свідомими, а частіше несвідомими, речниками тих чи тих ідей.

© Роман Дубасевич


Американцы пугают русских новыми смертями

16.11.2015
На встрече делегаций стран-членов НАТО прозвучал прогноз Эштона Картера, министра из Соединенных Штатов, о том, что участие российских вооруженных сил в Сирии обернется глобальными потерями. Агентство AFP Картера уточняет: потери россиян начнутся очень скоро. Масштабные последствия российского участия в Сирийское проблеме обозначатся новыми смертями – таков прогноз американских политиков.

Голова политика оценена в 100 мнл. долларов

12.11.2015
Кандидат в президенты Дональд Трамп в ходе предвыборной борьбы дал обещание выстроить «Великую стену», чтобы прибывающие в Соединенные Штаты эмигранты не причиняли беспокойства гражданам США новыми преступлениями и насилиями. В частности, он негативно высказался в адрес мексиканцев, которые, по его мнению, и являются виновниками участившихся преступлений.

Польша готова принять и разместить 5 военных бах США

09.11.2015
Министерство обороны Польши пришло к необходимости усиления американского союзнического присутствия.