46 евро за майбутнє. Частина 2.

29 Сентябрь, 2009 - 17:02 — Критик

Партія реґіонів. Посиніння

Варто почати з лідера перегонів, Партії реґіонів. Перше, що впадає у вічі, це сувора ієрархія цієї структури та партійна дисципліна. Партія реґіонів постійно наголошувала власну монолітність, убачаючи в ній таємницю свого успіху, а відтак – успіху країни, яку вона обіцяє несхибно повести у майбутнє. Безсумнівно, після шістнадцяти розгойданих років ми нічого так не прагнемо, як чіткого керівництва та стабільности. Але про яку стабільність ідеться? Навіть якщо вважати Партію реґіонів чемпіоном зі встановлення стабільності (що ще треба довести!), то така механічна фаворизація саме економічної стабільности суперечить здоровому глуздові. Адже головним пріоритетом суспільства оголошено ділянку, що перебуває в нього на службі. За більш-менш ліберального уряду економіка здатна ефективно самоорганізуватися, вона не потребує постійних політичних втручань, радше створення найзагальніших рамкових умов. Саме так рухалися европейські держави: від встановлення демократичного устрою до економічного добробуту, а не навпаки, адже економіка є лише засобом розвитку суспільства. Суспільство натомість репрезентує політика, яка і здійснює нагляд за розвитком економіки, виконує функцію арбітра, розподіляє блага і втручається лише у крайніх випадках, коли, наприклад, відбуваються економічні зловживання або виникають тенденції, що загрожують суспільній рівновазі, функціонуванню демократичних інсти­туцій. Адже ніхто не має ілюзій щодо могутности й усепроникности грошей. У цьому розумінні економіка – це ін-
струмент, сліпа машина, що не спирається на жодні етичні норми; їх ви­значає суспільство. В моделі реґіоналів суспільство існує задля стабільної економіки, це такий собі «живий» додаток до території та підприємств. Економіка наче опиняється над суспільством, виявляється відмежована від його історії, культури, конфліктів за гаслом: «Що з того, що ви бідні, зате в нас стабільна економіка і зростає ВВП». Або ще цинічніше: «Ви бідні? Тоді багато працюйте, ставайте підприємцем, лідером. Невже ви не можете облаштувати гідне життя собі та своїй родині?». Зайве говорити, яку «здорову» динаміку таке гасло вносить у суспільство, який тип стосунків робить нормою.
Якщо прийняти за аксіому, що най-
успішніші економіки (а говорити вар-
то було би про «найуспішніші суспільства») постали в країнах із де­­­мократичним устроєм, то таке заклинання стабільністю викликає подив, адже демократичний устрій – це більш-менш уреґульована нестабільність, складна гетерогенність, а не монолітність. І навряд чи Україні з її історією тут слід орієнтуватися не на ЕС, а на Китай із його гігантськими соціяльними експериментами чи на братню Росію з її сировинним під­несенням. Фінал і довгострокові наслідки таких економічних див іще не­­відомі. Демократія – це культура конфлікту. Така одержимість сумнівною стабільністю дивна, адже більшість мешканців України досвідчили її на власній шкірі за часів СРСР. І чомусь відмовилися. Або поволі інтуїтивно починають здогадуватися, що їхні пенсіонери-однолітки, яким випало жити в таких «нестабільних» країнах, як Німеччина, США, Швеція, Франція, живуть значно краще. Хоча, як стверджували радянські медії, саме нестабільність була головною прикметою цих країн: безпритульні, жебраки, страйки, контраст між багатими та бідними, мілітаризм НАТО склалися в картинку, назавжди закарбовану в пострадянській свідомості. Звісно, навіть у такій стабільності як радянська можна дошукатися переваг, і саме про них далі незворушно торочать ортодокси-комуністи. Але стабільність авторитарних режимів позірна. Її гуманітарні наслідки страшні й врешті-решт доводять до гучного колапсу всієї системи. Риторика стабільности, така люба реґіоналам, гнітить своєю одноклітинною примітивністю і змушує шукати відповідь на логічне за-
питання: як у такій складній країні збирається встановлювати стабільність партія, що вміє домовлятися лише під тиском обставин і, за умови повноти влади, вдається до тиску на своїх опонентів, де тільки може? Об-
ставини президентських виборів 2004 року, а тепер штурм Генеральної про­куратури залишають певні сумніви щодо демократичних інстинктів цієї сили. Істеричні заяви реґіоналів про буцімто масштабні фальсифікації та застосування адмінресурсу на цих виборах були, в кращому разі, не­свідомою параноїдальною проєкцією, в гіршому – цинічно спланованою спробою здезорієнтувати громадян, знизити «чуттєвий» поріг їхнього реаґування, а в найгіршому – одне помножене на друге. Реакція реґіоналів на конфлікт, конкуренцію, іншу позицію вочевидь неадекватні.
Влада в свідомості реґіоналів оточена якимсь сакральним ореолом. Це закладено в їхній культурній моделі; вона є для них чимось святим, самоціллю. Причому влада – незалежно від ефективности правління – апріорно непогрішна вже тому, що становить вершину піраміди. Відтак логічно, що будь-яке опонування, найменшу опозицію в такій системі трактовано як критичну загрозу, що – в перекладі на мову реґіоналів – означає нестабільність. Із такої перспективи найстабільнішими справді будуть Куба, Північна Корея чи Росія. Характерно, що сакралізація влади поширюється і на осіб, які її здійснюють: лідер має рацію вже бодай тому, що опинився на владній вершині. Його «вознесіння» стає предметом політичної агіографії, леґенди про, скажімо, важкий трудовий шлях від «самого» низу на «самий» верх, і що більший контраст між цими двома крайніми точками, тим переконливішою є позиція героя, а малопривабливі події на тому шляху втрачають вагу. «Перепад висот» стає самодостатнім доказом, він «леґалізує», підкорює собі весь життєпис. Просування вгору автоматично означає наростання «леґальности», cоціяльної компетентности лідера, можливости незгоди з ним не передбачено. Відтак єдиною реакцією, якої чекає такий лідер і його партія від загалу, є абсолютна довіра. Через брак раціональних арґументів саме довіра стає центральним моментом, за який точиться боротьба. Звідси па­терналістична поза, поблажливе ставлення до виборця і водночас благально-погрозливий заклик повірити, адже порожняк не гоним, слово чести. Втім, мусимо визнати, що схожі тенденції властиві й помаранчевим.
Надзвичайно сприятливою для занурення у світ реґіоналів виявилася стаття Тараса Чорновола у львівському інтернет-видання Zaxid.net. Змальовуючи специфіку Галичини і завдання ПР в цьому реґіоні, п. Чор­новіл стає у позу «свого» і приписує Галичині низку ознак, які навспак можна вважати міні-каталогом рис «реґіональної» свідомости. Галичанам, запевняє Чорновіл, притаманний чіткий поділ на «свій–чужий»; Партія реґіонів мала би сподобатися їм «активною громадянською позицією» своїх членів і – прошу не дивуватися – своїм «нон-конформізмом»! Чи слід під ним розуміти нестандартні комерційні прак-
тики, що виникли у 80–90-х на Донбасі, чи непереборне, щире «нон-конформістське» бажання піднятися над масою завдяки багатству, зали­шається таємницею.
У світогляді реґіоналів сама ситуація вибору та конкуренції, очевидно, є нестабільністю. Звідси така системна й послідовна боротьба за тотальний контроль над економікою та суспільством. Мовляв, усе це робиться задля вас, а щоб наша політика була ефективна, треба, щоб нам ніхто не заважав. Як можна будувати збалансоване суспільство без тих, хто «заважає», «ображає», себто має інший погляд і його висловлює, – це, мабуть, найбільша таємниця реґіоналів. Виходить, нас просять вибрати, мимоволі натякаючи, що вибір сам по собі шкідлива штука.
Стабільність і процвітання українського суспільства можливі лише за однієї умови – зміни принципу розподілу благ. Однак важко повірити, що партія, яка пишається часткою супервеликого бізнесу і вважає бідність важким гріхом, захоче поділитися «чесно заробленим». Якщо таке в історії й траплялося, то тільки під шаленим тиском суспільства. З огляду на умови життя і праці в Україні ми маємо на це повне право.
Малоочевидною при цьому залишається лінія конфлікту, яка проходить через саму Партію реґіонів. Адже жорстка авторитарна позиція в політиці мимоволі починає конфліктувати з економічними інтересами, які вима­гають гнучкости й довготривалих реформ. Із цієї перспективи просто-таки зворушує Януковичеве ремствування, що йому набридла політика й він уже втомився перебувати десяток років «у лайні». І справді, з позиції спритних бізнесменів із відомим минулим немає нічого безглуздішого, ніж виходити на люди й когось переконувати. Політика як щось, що залежить від волі багатьох, у такому світі є надто неефективною моделлю ухвалення рішень, марнуванням часу, зусиль і, не забуваймо, панове, грошей.
Дотичним, і, можливо, ще непримітнішим, але дуже промовистим мо­ментом є загальне ставлення такого світогляду до мовлення та дискусії. Воно засадничо зневажливе. Суворо ієрархічна система викликає своєрідний еволюційний реґрес, повернення на домовленнєвий етап. Мова, яка є дуже потужним засобом усвідомлення та раціоналізації життя, стає зайвою. Вона надто ненадійна, багатозначна може бути зафіксованою у формі документу, запису і служити доказом. Така модель відмовляється від мови й переходить на знаки, нормою стає інтуїтивна, невербалізована поведінка; лідер у такій системі керує поглядом, жестом, а коллектив «угадує» його бажання, розуміє «без слів», він сам є доказом; звідси розпачливі пошуки способу висловити свої думки, багатозначні павзи, гіпнотичні погляди.

© Роман Дубасевич


Американцы пугают русских новыми смертями

16.11.2015
На встрече делегаций стран-членов НАТО прозвучал прогноз Эштона Картера, министра из Соединенных Штатов, о том, что участие российских вооруженных сил в Сирии обернется глобальными потерями. Агентство AFP Картера уточняет: потери россиян начнутся очень скоро. Масштабные последствия российского участия в Сирийское проблеме обозначатся новыми смертями – таков прогноз американских политиков.

Голова политика оценена в 100 мнл. долларов

12.11.2015
Кандидат в президенты Дональд Трамп в ходе предвыборной борьбы дал обещание выстроить «Великую стену», чтобы прибывающие в Соединенные Штаты эмигранты не причиняли беспокойства гражданам США новыми преступлениями и насилиями. В частности, он негативно высказался в адрес мексиканцев, которые, по его мнению, и являются виновниками участившихся преступлений.

Польша готова принять и разместить 5 военных бах США

09.11.2015
Министерство обороны Польши пришло к необходимости усиления американского союзнического присутствия.