8 березня – 24 липня

1 Октябрь, 2009 - 22:12 — Критик

Коли згадую (коли мені пригадується) про Мірка й Андрія, завжди думаю про нейрологію. Про ті незбагненні проходи, переходи, з’єднання і про­галини, котрі відбуваються у ніжній і безформній мозковій субстанції, і є тільки набором іонів та якихось електричних потенціялів, що витворюють певне напруження на напівпроникних мембранах унікальних клітин-нейронів, вибудовують так звані асоціяції, які потім стають відкритою до змін константою, подібною на кристалічну решітку непорушної думки.
Ніколи б не думав про них разом, якби не 2007 рік. Важко уявити собі асоціяцію, в якій Мірослав Нагач і Андрій Жураківський сплелися у щось спільне, якби вони не померли впродовж цього року в дуже молодому віці. Моя ж нейрологічна загадка полягає у тому, що знав і одного, і другого.
Тому кажу неправду, коли говорю, що передовсім дивує механізм асо­ціяцій, котрі через несподівано-очікувану смерть поєднали цих двох людей у реальності мого приватного асоціяціознавства. Є щось значно важливіше. Думаючи про Мірка й Андрія, я думаю передовсім про своїх дітей. Не тому, що почуваюся старшим і досвідченішим. Просто хочу вирішити для себе, що таке близькість, довіра, зневага, порада, заперечення. Як можна балансувати між дитячим пошуком самого себе і естафетою перевірених вартостей? Як долати природний спротив, розповідаючи про власний досвід? Як бути мудрим, коли не маєш жодних доказів? Як бути впевненим у тому фундаментальному, в чому не сумнівається навіть кожне з мільйонів насіння? Як зуміти бути вчасно поруч і не пропустити того, що залежить від простої довіри? І де проходить межа між пильнуванням і невтручанням...
Уже тепер – після того, що сталося – мій мозок-посередник фіксує надто багато спільного, а окремі фраґменти укладаються в послідовний ряд асоціяцій (щось подібне міг би розповісти дурний дуб – підзолисті ґрунти, дороги мурашок, мох, гриби-паразити, жолуді й кабани, дупла, вивірки і дятли, надто багато часу, щоби вдало поєднати одне з іншим, замало усвідомлених секунд, щоби виділити щось, як щось окреме).
За їхнього життя ми бачилися надто мало. Мірко приходив на віллу у Кракові, ми пили вино і пиво у кухні, розмовляли годинами в моїй кімнаті. Працював телевізор, і те, що пам’ятаю, було рефлексіями на телепрограми. Хоча я тоді розповів про свій прийом – дивитися на екран через бінокль, а Мирослав казав, що немає нічого кращого для телемедитації, як арабські державні випуски новин. Ми сиділи-лежали поруч на ліжку, спираючись головами до стіни, неприродно зігнувши шиї. Іншого разу їхали разом із України до Кракова. Нон-стоп купували пиво і курили при відкритих дверях автобуса на прикордонних зонах, де не можна виходити на землю. З Андрієм я розмовляв іще менше.
Уперше для спеціяльної рубрики у місцевій газеті. Те, що він розповів, виглядало так.
Андрій Жураківський народився в Івано-Франківську 1979 року. Вчився у школі-ліцеї в гуманітарному класі. Після закінчення школи в 1996 році готувався до вступу одночасно на два факультети – іноземних мов (володіє англійською) і юридичний. Вступив на юридичний факультет При­­карпатського університету, який закінчив у 2001 році. Від третього курсу спеціялізувався у цивільному праві. Від 2001 року працює помічником судді в обласному суді. Від шкільних років займається музикою як гобі. Брав участь у багатьох короткочасних музичних проєктах. Є учасником анде­ґраундового гурту «Сеанс 11», який принципово не робить жодних зусиль для власної публічности, а творить музику для близького кола слухачів. Музичні експерименти групи важко піддаються означенню. Колись у них домінувала електронна нетанцювальна медитативна музика, тепер перевага надається великій кількості живих інструментів, до великої колекції яких музиканти мають доступ. Грав на поодиноких виступах «Сеансу 11» у Центрі сучасного мистецтва, в кафе «Петерс», у клубі «Химера». У грудні 2003 року у видавництві «Лілея-НВ» вийшла його збірка новел «К», окремі оповідання публікувалися у часописі «Потяг 76». Був дописувачем колонок для газети «Анонс-Контракт» у 2004–2005 роках. Незважаючи на те, що робота займає багато часу, закінчує написання роману, після якого планує зробити перерву в літературній діяльності. Разом із однодумцями займається креативною діяльністю, пов’язаною з маркетинґом. Є учасником дизайн-групи mdif. Дуже любить гори, але не у вигляді гірського спортування. За складом мислення і трактування світу близький до архаїчного. Вірить у існування всесвітньої змови. Є про­тивником глобалізму, але розуміє, що світовий порядок не залежить від волі особистостей. Тому визнає необхідність еволюції, адаптації до світу, виборюючи при цьому право на власну автономність, власну нішу, власне середовище. Переконаний, що все було би набагато краще, якби кожен займався тим, до чого схильний...
Вдруге він несподівано прийшов до мене додому десь у лютому цього року. Казав, що йому дуже сподобалося бувати у моїх горах, у Делятині. Казав, що вже зрозумів, що трохи старші теж мають рацію (давніше він наполягав на тому, що лише їхнє покоління уміє по-справжньому веселитися). Тієї ночі, коли тихо вмирав Андрій, у нас була дивовижно буйна забава аж до ранку.
Правдоподібно, що Мірек теж помер на периферії якоїсь забави.
Зі всього написаного Мірком мене найбільше впирає коротка авто­біографія. Лише кілька найвідбірніших речей. Як упродовж років щодня їздив автобусом до школи, як щодва тижні влаштовував наїзди до Варшави, як відновлював придорожні хрести та каплички на своїй Лемківщині, як покалічив обличчя під час автокатастрофи... Тепер – казав Мірко – про все це пробую писати.
Ми поховали Мірка суботнім ранком. Православна церква в Ліщинах має, мабуть, двісті років і стоїть серед зелених пагорбів. Відразу за цвин­тарем паслася руда серна. Їй не перешкоджав ні церковний хор, ні дзвони. Просто собі паслася – руда плямка серед липневих лук. Коли четверо чоловіків виносили домовину, один із них спіткнувся і майже упав. Потім трикратно стукнули смертною скринею об церковний поріг. Так тут прощаються з померлими назавжди. Я знав, що всередині є Мірко, і уявляв собі, як він лежить навзнак у костюмі, худий, із руками вздовж тіла або складеними на грудях. В кишені має пачку «Ґолден америкен», і сірники від найближчих приятелів, і ще Pynchona по-англійськи. Бо коли залишаєшся сам і маєш багато часу, то читання і куріння стають найважливішими ре­чами.
Понесли його трохи під гору, майже на саму середину цвинтаря. Тут дуже тяжко копати могили, бо земля кам’яниста і глиниста, і купа тієї сві­жовикопаної кам’яної глини лежала між надгробками. Священик закінчив літургію церковнослов’янською і потому, вже від себе, говорив польською. А тоді був той найгірший момент, коли каміння і глина почали гупати по дереві. Я впізнав одного з гробарів. Він багато років працював листоношею. Серна далі паслася на зеленому узбіччі. Важко було уявити собі гарніше і спокійніше місце. Подумки я безперервно повторював собі, що він приїхав сюди відпочити, що просто вернувся додому.
Кінець. Це Стасюк.
Вони обоє дуже багато читали. Ще більше думали. Вирізнялися з по­коління зеро тим, що думали про прочитане, про себе, про покоління. Врешті обоє дали своїм ровесникам і друзям більше, ніж могли придумати. Дали їм відчуття справжности, показавши, що люди – на відміну від різних віртуальних персонажів – врешті справді вмирають, а тим, хто залишився, тре-
ба якось жити далі, проживаючи трагічні кохання і розширення свідомости, розширюючи кохання, драматизуючи вияви свідомости.
Я думаю про дітей. Про Мірка, який мав стати найбільшим лемківським письменником, про Андрія, котрий нікому не говорив про свої нові тексти. Про подібну неподібність їхнього написаного (як ліфт у обидва протилежні керунки – Нагач списував буденні речі, додаючи магічности найгрубшому реалізмові, Жураківський вигадував чарівні ситуації, а тоді віднаходив їх підтвердження у найзвичайніших ситуаціях). Я думаю про дітей. Що залежить від мене, щоби така нелюбов до життя не була настільки талановитою.

© Тарас Прохасько


Американцы пугают русских новыми смертями

16.11.2015
На встрече делегаций стран-членов НАТО прозвучал прогноз Эштона Картера, министра из Соединенных Штатов, о том, что участие российских вооруженных сил в Сирии обернется глобальными потерями. Агентство AFP Картера уточняет: потери россиян начнутся очень скоро. Масштабные последствия российского участия в Сирийское проблеме обозначатся новыми смертями – таков прогноз американских политиков.

Голова политика оценена в 100 мнл. долларов

12.11.2015
Кандидат в президенты Дональд Трамп в ходе предвыборной борьбы дал обещание выстроить «Великую стену», чтобы прибывающие в Соединенные Штаты эмигранты не причиняли беспокойства гражданам США новыми преступлениями и насилиями. В частности, он негативно высказался в адрес мексиканцев, которые, по его мнению, и являются виновниками участившихся преступлений.

Польша готова принять и разместить 5 военных бах США

09.11.2015
Министерство обороны Польши пришло к необходимости усиления американского союзнического присутствия.