Буття Олекси Ізарського

1 Октябрь, 2009 - 22:14 — Критик

Юрій Шевельов у спогадах залишив, поміж іншого, еніґматичну харак­теристику Олекси Ізарського (Мальченка):

...він був. І тому його приймали. Власне, ця здатність бути й була його найприкметнішою рисою. Такою мірою я її не спостерігав у жадній іншій людині.
Тут ідеться, либонь, про особливу здібність Мальченка-Ізарського (яку він виявив зокрема в 1940-х роках в оточенні діячів Мистецького Українського Руху) проникати в се-
редовища незнайомих йому осіб і ставати неодмінною «присутністю» в то­варистві не завдяки конкретним діям чи досягненням, але через незвичайне вміння приживатися до людей, входити в їхню довіру, трактувати напівзнайомих осіб як старих приятелів і спонукати їх ставитися до нього так само. За словами Шевельова, «не бувши знайомим, він уже був давнім другом». На таких, зрештою, засадах 26-літній вихідець із Полтави Олекса Мальченко почав своє буття в МУРі – з’явившися самозвано у січні 1946 року на конференцію в Авсбурзі ніким не запрошеним «кандидатом у письменники», який до-
ти не лише не оприлюднив жодного твору, але й не привіз на кон­ференцію нічого на підтримку своїх письменницьких амбіцій, однак виїхав звідти «літератором» і «старим другом» мало не всіх провідних МУРівців, зокрема й Шевельова. Причому, як свідчать очевидці, він досягав цього без підлещування, брехні або ж запобігливости; робив це природним умінням «прилипати» до людей і груп, що, врешті-решт, дозволило йому відверто й без перешкод перебувати в дружніх стосунках із розсвареними, а то й навіть ворожо налаштованими одна проти одної особистостями або ж фракціями українського літературного життя в еміґрації, – а це штука, яка загалом не вдавалася майже нікому.
Поведінка Ізарського (адекватно названого так на згадку про прогулянки з приятелями берегами Ізару, під час яких, у процесі обговорювань подій в українській і европейській культурах та «вирішування долі світу», і народилася інкарнація Мальченка-літератора) у середовищі МУРу ми­моволі викликає асоціяцію з персонажем із написаного приблизно у той час «Дійства про велику людину» Ігоря Костецького, – уявним принцом Таїси, який «умів змусити повірити в нього такого, яким він себе бачив сам». Бо хоча в ієрархії ДіПівських літературних авторитетів Ізарському належало місце десь наприкінці доволі довгого списку, у багатьох особистих стосунках із письменниками він «командував» чи, в кожному разі, перебирав ініціятиву, і йому чомусь (під впливом оцієї здібности «змусити повірити в нього такого, яким він себе бачив»?) підкорялися. Не раз опісля авторських читань він авторитетно «наказував» авторам зробити в тек-
стах деякі зміни (здебільшого, правда, не так щодо змісту й форми, як щодо уникнення нетактовностей і надто гострих висловів, що могли би викликати контроверсійні реакції), і його часто слухали навіть такі не­скорено самобутні автори, як Юрій Косач чи той-таки Юрій Шевельов.
Власна літературна діяльність Ізарського обмежувалася в 1940-х роках короткими статтями-рецензіями і перекладами з німецької (зокрема прози улюбленого Райнера Марії Рильке, про якого він згодом, 1952 року, видав невелику розвідку «Рильке на Україні»); звісно, якщо не рахувати того, що в тих роках здавалося основним його зацікавленням і пристрастю, – бажання бути спостерігачем і, якоюсь мірою, навіть літописцем навкололітературного життя МУРу. Його загалом цікавили закулісні простори літературного (та й, певно, не лише літературного) життя, передані в мемуаристиці, листуванні, щоденниках, і він залюбки листувався з письменниками та колекціонував їхні листи; писав також щоденник, у якому, на думку Шевельова, письменники МУРу були «пришпилені, як метелики на булавках» (один із таких записів-характеристик, про зустріч з Ігорем Костецьким, Ізарський оприлюднив, коментуючи публікацію вибраних листів Костецького до нього, щоправда, ці міркування не захоплюють проникливістю думок чи ерудицією: «Думаю, здалося, що у людини – смак. Смак навіть безсумнівний і напевне навіть “дивний”. Особа: років під сорок. Гарне – кавказьке? чечня? – обличчя з міцними щелепами. Холодні очі. Міцна й постать у чорному вбранні. Не висока...»); і все це, мовляв, було йому потрібне, щоби заспокоїти потребу «бути коло, жити в чужому світлі», бути причетним до «заднього двору» літератури.
Життя Ізарського в Америці натякає на те, що у своїх припущеннях Шевельов у дечому мав рацію, та в дечому, напевно, й помилявся. Роки в США були для Ізарського роками посидющої праці над власною літературною творчістю: цілою серією романів (навіяних Ромен Роляновим «Жаном Кристофом») про персонажа на ім’я Віктор, котрий, вочевидь, є авторським alter ego і переживає у віртуальних просторах текстів деякі реальні події та контексти з життя Олекси Мальченка, особливо з часів, проведених в Україні дитинства (роман «Ранок») та юности (перервані війною й незавершені університетські студії – роман «Київ»; німецька окупація в рідній Полтаві – роман «Полтава»), а також кінця війни й діпівських таборів (роман «Саксонська зима»)... Романи про цього автобіографічного Віктора – це теж, напевно, Мальченкова спроба «змусити повірити в нього такого, яким він себе бачив сам», бо хоча у зображенні дійсности й формальному опрацюванні матеріялу він не виходить за рамки суто реалістичного письма, його Віктор таки «надреалістично» ідеалізований і, врешті-решт, як і уявний принц Таїси, він мав би бути «дужчий за всіх і кращий за всіх». Однак в об’єктивному, статично замороженому дзеркалі літературних текстів «змусити повірити» читача «в нього такого, яким він себе бачив сам», Ізарському аж ніяк не легко; його проза врешті, попри цікаві описи історії та побуту центральної та східної України 1930-х років та часів німецької окупації (безперечно цікаві, бо мало хто в нашій літературі трактував ці теми адекватно, без фальшу соцреалістичної доктрини), таки, напевно, залишиться на окраїнах літератури, серед масивів другорядної письменницької продукції.
У Клівленді в штаті Огайо, – від-
даленому і від визначних культурних метрополій, і від центрів інтелек­туального життя української еміґрації, – Ізарський, здається, втратив також властиву йому раніше потребу бути в середовищі місцевої культурної еліти. У вільний від заробіткової праці час він зосереджував зусилля на письменницькій роботі, листувався з деякими МУРівськими знайомими та жив осторонь клівлендської української громади. Наприкінці його життя мало хто з місцевих українців (не згадуючи про його американських сусідів) знав, що Олекса Мальченко, який малопомітно живе серед них, – це український прозаїк Олекса Ізарський, що колись був коло самого ядра українського МУРівського «малого ренесансу» і, зрештою, сам може похвалитися об’ємно великим прозовим доробком. Із плином часу він, вочевидь, змінив і свою настанову (а може, ніколи й не мав її такою мірою, як це підозрював Шевельов?) до покликання колекціонера листів та матеріялів про «задній двір» української літератури й до можливої ролі літописця МУРу. Мальченко відійшов із життя 28 березня 2007 року в Лейквуді біля Клівленда, не подбавши заздалегідь про збереження, впорядкування або видання своїх архівних матеріялів (за винятком щоденника, що вийшов окремим малодоступним виданням у Полтаві), – документи, записи та листи, разом з усією його матеріяльною спадщиною, стали власністю людини, яка піклувалася про нього в останні роки життя і не має стосунку до української культури. Чи стануть свідчення одного з останніх учасників МУРу доступними сьогоднішньому і майбутнім поколінням дослідників? Чи, пропавши, вони унедійснять останні сліди буття Олекси Ізарського в «задньому дворі» української літератури? Це питання поки що залишається відкритим.

© Марко Роберт Стех


Американцы пугают русских новыми смертями

16.11.2015
На встрече делегаций стран-членов НАТО прозвучал прогноз Эштона Картера, министра из Соединенных Штатов, о том, что участие российских вооруженных сил в Сирии обернется глобальными потерями. Агентство AFP Картера уточняет: потери россиян начнутся очень скоро. Масштабные последствия российского участия в Сирийское проблеме обозначатся новыми смертями – таков прогноз американских политиков.

Голова политика оценена в 100 мнл. долларов

12.11.2015
Кандидат в президенты Дональд Трамп в ходе предвыборной борьбы дал обещание выстроить «Великую стену», чтобы прибывающие в Соединенные Штаты эмигранты не причиняли беспокойства гражданам США новыми преступлениями и насилиями. В частности, он негативно высказался в адрес мексиканцев, которые, по его мнению, и являются виновниками участившихся преступлений.

Польша готова принять и разместить 5 военных бах США

09.11.2015
Министерство обороны Польши пришло к необходимости усиления американского союзнического присутствия.