На особливому шляху до фашизму. Частина 1.

1 Октябрь, 2009 - 13:01 — Критик

Яку політичну систему створив Владімір Путін у Росії? У Кремлі надають перевагу термінові «керована демократія»; більшість оглядачів називають її авторитарною. Знайшлося навіть кілька сміливців, що запропонували термін «фашизм» як найприйнятніший.
Треба вибрати відповідне означення. Передусім важливо називати речі своїми іменами й не займатися непотрібним переливанням із пустого в порожнє. По-друге, називаючи системи справжніми іменами, можна робити політично релевантні висновки. Якщо Росія справді є демократичною країною, то, найвірогідніше, погіршення стосунків Росії із Заходом скоро мине, бо спільні цінності й перспективи з часом вийдуть на перший план. Але якщо Росія, навпаки, насправді є авторитарною чи навіть фашистською, світові, мабуть, варто приготуватися до дальшого погіршення стосунків зі щораз аґресивнішою Росією. По-третє, надзвичайно важливо знати, якою є Росія тепер, коли Путін невдовзі начебто залишить посаду президента. Якщо він справді створив послідовну політичну систему, то вона, найпевніше, переживе його перехід за лаштунки влади. Якщо ж ця система лише перехідна, тоді Путінів відхід може спричинити кризу й, імовірно, повернення до більшої демократії.
І ще одна – остання – вступна заувага. Було би неправильно вважати, що застосування терміна «фашистська» щодо Росії обов’язково означає політику конфронтації. Немає жодних причин не співпрацювати з фашистською Росією; навпаки, можна наполягати на тому, що співпраця необхідна саме тому, що Росія – фашистська. Не меншою помилкою було би вважати, що, назвавши Росію демократичною, слід конче налагоджувати з нею співпрацю. Очевидно, що демократичні країни можуть бути аґресивними й діяти всупереч чиїмось інтересам. І хоча, може, й правда, що в остаточному підсумку «демократії не борються», не менш слушним буде відзначити, що під час тривалого руху до того остаточного результату вони не обов’язково співпрацюють.

Що таке фашизм?

У слововжитку політиків (особливо лівих) «фашизм» часто лунає як епітет, проте насправді це цілком нормальний соціологічний термін, що позначає певний тип політичної системи. Всі погодяться з тим, що фашистські держави – авторитарні, тобто в них немає засадничих ознак ні демократії, ні тоталітаризму. На відміну від демократії, фашистські системи не мають повноцінного парламенту, суду, партій, політичної полеміки й виборів. Засадниче слово тут – повноцінний: у фашистських, як і в усіх авторитарних системах, парламент – це шаблонні інституції, суди виконують волю вождя, опозиційні партії не мають жодного значення чи впливу, а результати виборів легко передбачити. На відміну від тоталітарних держав, фашистські не проникають у всі аспекти політичного, економічного, соціяльного та культурного життя країни, не створюють всеохопних ідеологій, у яких нібито можна знайти відповіді на всі життєві питання. Замість цього фашистські держави, як і всі авторитарні, намагаються лише впливати і контролювати ці аспекти життя й воліють триматися певного світогляду.
Фашистські держави, як і автори-
тарні, є дуже централізованими й мають чітку ієрархію, у владних струк-
турах почесне місце належить військовикам та поліції, зазвичай таємній поліції, і вони завжди мають вождя. Не може бути фашистської держави без вождя. Так само, як і авторитарні держави, вони обмежують свободу преси, свободу слова та свободу зборів. Так само вони відкидають соціялізм і приймають капіталізм, тобто опосередковано визнають приватну власність та автономію капіталістів. І, як авторитарні держави, вони здебільшого приймають певну форму гіпернаціоналізму, возвеличуючи власну націю та її леґендарне минуле, сучасне і майбутнє. Проте фашистські держави заходять далі, ніж авторитарні, у фетишизації держави, її слави й могутности.
Однак фашистські держави – це не просто звичайні авторитарні дер­жави, що їх здебільшого асоціюють із суворими старими чоловіками, які керують понурим суспільством. Фашистські держави, навпаки, на­голошують на молодості й енергії, а також завжди втягують населення у процес самопригноблення. Фашистські лідери мають бундючний вигляд, хочуть здаватися молодими, мужніми й активними. Вони також апелюють до відповідних якостей людей, зазвичай набираючи до своїх партій і рухів молодь. Не менш важливим є те, що фашистські держави популярні: вони залучають населення до системи управління, обіцяючи йому велике і славне майбутнє взамін на ентузіязм і підтримку. Особливо популярними фашистські лідери є тоді, коли подають себе як утілення найкращих рис нації та її єдину надію на майбутнє.
Не дивно, що фашистські держави часто виглядають або є аґресивними. Військовикам і поліції, що керують фашистськими державами, властива природна схильність до жорсткости і зброї. Гіпернаціоналізм, держава-фетиш і культ енергії фашистських держав зумовлюють те, що вони скрізь бачать ворога. Культовий ста-
тус лідерів заохочує їх бити себе в груди. А втягнення жителів у самогноб­­лення змушує їх балансувати між самоприниженням і спробами принизити інших.
Загалом фашистські держави є авторитарними державами з кількома особливими характеристиками, як-от сильні й енергійні лідери, культ сильного й енергійного лідера, інертне населення, що охоче визнає сильного й енергійного лідера і в такий спосіб активно долучається до гноблення себе самого. Отже, фашистські держави є авторитарними державами, що прославляють силу й енергію керівної еліти і чиє населення робить те саме.

Чи є Росія фашистською?

Із цього погляду, Іспанія Франка, Чилі Піночета та Греція «чорних пол­ковників» були лише звичайними авторитарними державами. Такою самою державою сьогодні є Китай. На відміну від них усіх, Італія Мусоліні та Німеччина Гітлера (хоча вона мала й тоталітарні амбіції) були явно фашистськими. Такою може стати Венесуела Чавеса, проте лише у випадку, якщо він не збудує справжнього соціялізму. А що з Росією Путіна?

– Її демократичні інституції у кращому разі перебувають у стані агонії після перетворення їх на гнучкий інструмент Кремля;
• громадянське суспільство і преса жорстко обмежені у правах, на зразок гітлерівської Gleichschaltung (координації) суспільства в 1933–1934 роках;
– у всіх владних колах переважають представники збройних сил і таємних служб – силовики, які наповнюють їх антидемократичним духом;
– держава підтримує капіталізм, водночас контролюючи його стратегічні моменти в основних галузях економіки, зокрема оборонній, вугільній, енер­гетичній та промисловій;
• російську державу відкрито прославляють як справжній фетиш;
– Владімір Путін є безумовним лідером, його образ випромінює енергію, молодість і мужність;
– різноманітні фанатично пропутінські молодіжні організації поводяться як аванґард держави;
– населення повністю підтримує Путіна, причому від початку його пре­зидентства;
– гіпернаціоналізм, постійне зро-
стання недовіри до внутрішніх і зовнішніх іноземців, відповідне прослав­лення минулого (зокрема й злочинного періоду сталінізму) та сучасного Росії становлять офіційний світогляд;
– Росія вдалася до завоювання «належного» їй місця під сонцем через енергетичний шантаж України, Білорусі та країн Балтії, інформаційну війну проти Естонії, провокації проти Грузії, захоплення земель на Північному полюсі та інші форми аґресивної поведінки.

Із-поміж усіх цих чинників центральне місце займають показна енергія Путіна та охоче самозречення на-
селення. Як і Мусоліні, Путін надає перевагу стильному темному одягові, що підкреслює серйозність і суворість. Як Мусоліні, Путін любить фотографуватися зі зброєю та іншим воєнним спорядженням. І як Мусоліні, Путін любить демонструвати свою фізичну форму. А рівень підтримки Путіна між росіян ніколи не спадав нижче від 70%. Стандартне пояснення такого ентузіязму – хоч, можливо, насправді Путін майже нічого не зробив для матеріяльного покращення життя росіян – таке: вони вдячні за те, що Путін зберіг у них почуття гордости за себе та за свою країну, яку раніше принижували. Таке саме почуття гордости було осердям підтримки Гіт­лера.
Справді, те, наскільки шлях розвитку постсовєтської Росії нагадує шлях, що його пройшла Німеччина після Першої світової війни, вражає. Обидві країни зазнали стратегічних поразок, втратили свої імперські позиції та пройшли через сильне національне приниження. Згодом обидві країни пережили серйозні економічні кризи під керівництвом слабких і корумпованих демократичних режимів. Обидві країни засуджували демократію та її внутрішніх і зовнішніх прихильників за їхні прорахунки. Обидві країни звернулися до гіпернаціоналізму, фетишизації держави та жорсткого керівництва. В обох країнах до влади прийшли сильні чоловіки – до речі, леґітимним шляхом, – які готовність народу підкоритися сильній особистості використовували для встановлення авторитарних режимів.
Хоча Росії Путіна притаманні визначальні ознаки фашизму, вони ще не набули форми сконсолідованої, послідовної та надійної політичної си­стеми. Ці ознаки окреслювалися спонтанно протягом декількох останніх років, і хоча тепер усі вони зайняли належні їм ніші, досі неясно, як довго вони існуватимуть. У цьому сенсі Росія сьогодні нагадує Німеччину 1933 року або Італію середини 1920-х років. Вона може піти шляхом цих двох країн, а може спіткнутися і знайти шлях до певної форми демократії. Зокрема, відхід Путіна, що має відбутися 2008 року, стане тестом на надійність цієї системи. Тому Росію можна схарактеризувати як несконсолідовану фашистську державу. Якщо Путін залишить посаду президента і система витримає або навіть зміцніє, можна буде стверджувати, що перехідний період закінчився сформованим фашизмом. Якщо ж система не витримає або зазнає значних змін у напрямку демократії, це буде свідченням невдалого переходу.

Олександр Moтиль


Американцы пугают русских новыми смертями

16.11.2015
На встрече делегаций стран-членов НАТО прозвучал прогноз Эштона Картера, министра из Соединенных Штатов, о том, что участие российских вооруженных сил в Сирии обернется глобальными потерями. Агентство AFP Картера уточняет: потери россиян начнутся очень скоро. Масштабные последствия российского участия в Сирийское проблеме обозначатся новыми смертями – таков прогноз американских политиков.

Голова политика оценена в 100 мнл. долларов

12.11.2015
Кандидат в президенты Дональд Трамп в ходе предвыборной борьбы дал обещание выстроить «Великую стену», чтобы прибывающие в Соединенные Штаты эмигранты не причиняли беспокойства гражданам США новыми преступлениями и насилиями. В частности, он негативно высказался в адрес мексиканцев, которые, по его мнению, и являются виновниками участившихся преступлений.

Польша готова принять и разместить 5 военных бах США

09.11.2015
Министерство обороны Польши пришло к необходимости усиления американского союзнического присутствия.