На особливому шляху до фашизму. Частина 2.

1 Октябрь, 2009 - 12:58 — Критик

Виклики для фашистської
Росії

Несконсолідована фашистська Росія постає перед трьома викликами:
1. Усі фашистські держави лякають сусідів і провокують їх захищатися від відчутних загроз, що випливають із поведінки та хвалькуватости фа­шистських держав. У цьому сенсі фашистський гіпернаціоналізм стає са­моздійснюваним пророцтвом – створює ворогів, якими потім обґрунтовує своє існування. Як наслідок, чим довше Росія залишатиметься фашистською або несконсолідовано-фашистською, тим більше вона створить іще підозріливіших та заляканіших сусідів.

Ці сусіди з часом об’єднаються, шукатимуть союзників та/або намагатимуться зміцнити свою військову й економічну безпеку і розглядатимуть власне російськомовне населення як потенційну п’яту колону. Їхні захисні реакції лише посилюватимуть переконаність владних кіл Росії в тому, що необхідно зміцнювати владу і в захисті батьківщини, і в захисті своїх «покинутих братів» у неросійських державах. У певний момент напруження у цьому зачарованому колі легко може перерости у збройний конфлікт, особливо якщо групи росіян, котрі живуть у неросійських країнах, звернуться до Росії з проханням про «братню» допомогу.
Сильні фашистські держави, зі-ткнувшись із нефашистським «ото­ченням», можуть намагатися встановити панування над сусідами. Звичайно, оскільки всі держави є потенційними ворогами, сильні фашистські держави часто розпочинають війни, переоцінюючи свої сили, наслідком чого стає поразка. Жодна держава не є настільки сильною, щоб перемогти коаліцію опонентів, яка завжди буде чисельніша. Слабкі фашистські держави – такі, як Росія, – можуть відповідати нефашистському оточенню спробами посилити свою владу або ще більшим биттям у груди. У кожному разі це викликає у сусідів іще більший жах, і коло не розмикається.
2. Фашистські держави є нестабільними з трьох очевидних причин:
– Культ енергійних лідерів неможливо підтримувати постійно, оскільки лідери старіють або стають немічними. Цю проблему могло би розв’язати постійне омолодження державного керівництва, якби не те, що фашистські лідери не хочуть поступатися своїм владним становищем. Отже, рано чи пізно фашистські лідери втрачають свою основну леґітимність, і коли це стається, їхні прихильники й підлегле населення починають шукати альтернативних ідолів. Якщо Путін справді залишить сцену й оселиться на своїй дачі, він принаймні тимчасово припинить перехід Росії до фашизму. Якщо ж, як очікує більшість аналітиків, він і далі буде ляльководом чи пак «національним лідером», то лише прискорить процес переходу до фашизму. За будь-яких умов Путін, хоч нині ще молодий, залишатиметься молодим не завжди. А старий і немічний лідер не зможе демонструвати молодість, енергію та мужність у типово фашистському стилі.
–Народне приниження і готовність підкоритися безумовній владі є слабкою основою для побудови держави. Рано чи пізно росіяни перестануть почуватися приниженими, і коли це станеться – а це станеться неминуче, щойно їхнє процвітання й місце у світі зміцніють, – вони будуть набагато менш схильні визнавати культ лідера й авторитарне правління тіньових силовиків. Безсумнівно, російська політична культура може бути авторитарною і зберігати фашизм. Проте стратегічні сектори російського суспільства – середній клас, інтеліґенція, молодь – усе більше відкидатимуть цю культуру й стануть джерелом нового мислення щодо ро­сійської політики.
– Фашистські режими завжди фраґментовані. Надмірна централізація влади в руках головного лідера має забезпечити координацію та покірність еліти; замість цього, як сталося в Ні-
меччині за Гітлера та в Італії за Мусоліні, вона схиляла еліту до змагань за прихильність лідера, до накопичування ресурсів, побудови власних імперій і відмови від співпраці з колеґами-суперниками. Тому фашистські режими дуже крихкі, і коли лідер спіткнеться – що стається неминуче – або йде зі сцени, наступники вступають у сутичку за владу. Діючи так, вони не лише послаблюють режим, а й одночасно дають зрозуміти, що система не є ґрандіозним монолітом, як вони показують це підлеглому населенню.
3. Перехідні держави – такі, як Росія, – особливо нестійкі, тому що перехід від демократії до фашизму чи навпаки завжди є нестабільним процесом. Особливо важкими для Росії будуть наступні два роки, оскільки йтиметься про справді постпутінську політичну систему або про нібито по­ст-
путінську політичну систему, якою далі керуватиме Путін. У кожному разі російська політика буде надзвичайно неврівноважена. Якщо Путін справді піде, росіянам доведеться визначитися, хто, якщо взагалі буде хто-небудь, зможе замінити його як харизматичного, сильного й енергійного лідера. Якщо такої особи не знайдуть, чимало ознак перехідної фашистської системи Росії почне відмирати. Якщо ж, навпаки, Путін залишиться в ролі ляльковода, то між ним як «національним лідером» де-факто і його наступником як лідером де-юре виникне певне напруження. Це неминуче вплине на ефективність системи та її спроможність зберегти підтримку мас.
Отже, фашистська Росія наражається на серйозний ризик розпаду в недалекому майбутньому. Переоцінка своїх сил може виснажити ресурси держави і призвести або до принизливої збройної поразки, або до поступового занепаду державних інституцій. Зазвичай культ лідера діє, доки лідер-засновник – харизматичний основоположник і «законодавець» – є енергійним. Принижене населення врешті-решт відмовиться від приниження і звернеться до інших форм самоідентифікації, які більше його задовольняють. Міжусобиці у владних структурах підривають міць системи та її імідж. А перехід, за природою, є нестабільним періодом. Сумна доля Росії може полягати в тому, що їй доведеться зіткнутися з комбінаціями всіх цих ризиків протягом декількох наступних років.

Проблеми світу

Хай там що станеться в Росії, решті світу буде непереливки. У найгіршому випадку Росія перетвориться на сконсолідовану фашистську державу і можливість експансіонізму й аґресії стане цілком реальною. У найкращому випадку Росія стане нестабільною фашистською державою перехідного типу і потенційний повний розпад системи стане реальним у недалекому майбутньому. Як у такому разі має відреаґувати світ?
Передусім визнати, що Росія є не демократичною, а авторитарною фашистською державою. Якщо називати все своїми іменами, буде зро­зуміло, що причин для самозаспокоєння немає.
По-друге, слід визнати, що Росія є і надовго залишиться заслабкою військово, щоб становити серйозну загрозу для світу. Озброєння Росії застаріло, а її ядерна зброя хоч і викликає страх, непридатна як арґумент ведення зовнішньої політики. Проте Росія може використати свої величезні запаси енергії як важелі впливу на сусідів та решту світу. Цю можливість може знівелювати курс на зниження рівня енергетичної залежности від Росії; крім того, це позбавить Росію можливости нарощування військової могутности.
По-третє, варто визнати, що сьогоднішнє самозречення російського народу, безсумнівно, не триватиме вічно, і рано чи пізно певні важливі елементи шукатимуть самоствердження й автономії. Ці прошарки російського суспільства варто підтримувати, заохочувати й підживлювати, а найлегшим і найефективнішим способом здійснити це є інтеґрування Росії у світову спільноту й залучення її до всіх форм глобальних процесів.
По-четверте, треба визнати, що повністю фашистська або нестабільна Росія є прямою загрозою для її сусідів – неросійських держав колишнього Совєтського Союзу та Східної Европи. Слід заспокоїти їхні нерви та ґарантувати їхню безпеку. Польща, Україна, країни Балтії, Грузія, Азербайджан і Центральна Азія – всі ці країни мають серйозні причини не довіряти Росії. Періодичні вторгнення російських військ, брутальні спроби колонізації та небажання Росії відмовитися від свого сталіністського минулого є досить серйозними підставами для недовіри. Якщо додати до цього невпинний рух Росії в бік фашизму та небажання західних держав визнати, що є причини непокоїтися, то не дивно, що сусіди Росії почуваються так, ніби їх розцінюють як зайві перешкоди на шляху транспортування російського газу та нафти.
Нарешті, слід визнати, що фашистська Росія залишатиметься такою недовго. Радше рано, ніж пізно, фашистська Росія зазнає краху. Тут світ має два варіянти: розпад Росії буде результатом або внутрішньої слабкости системи, або аґресії та переоцінки власних сил. Перший варіянт був би привабливішим сценарієм, проте це станеться лише в тому разі, якщо сусіди Росії збережуть свою безпеку й стабільність і не стануть сучасним утіленням передвоєнних Чехословаччини чи Австрії.

©Олександр Moтиль


Американцы пугают русских новыми смертями

16.11.2015
На встрече делегаций стран-членов НАТО прозвучал прогноз Эштона Картера, министра из Соединенных Штатов, о том, что участие российских вооруженных сил в Сирии обернется глобальными потерями. Агентство AFP Картера уточняет: потери россиян начнутся очень скоро. Масштабные последствия российского участия в Сирийское проблеме обозначатся новыми смертями – таков прогноз американских политиков.

Голова политика оценена в 100 мнл. долларов

12.11.2015
Кандидат в президенты Дональд Трамп в ходе предвыборной борьбы дал обещание выстроить «Великую стену», чтобы прибывающие в Соединенные Штаты эмигранты не причиняли беспокойства гражданам США новыми преступлениями и насилиями. В частности, он негативно высказался в адрес мексиканцев, которые, по его мнению, и являются виновниками участившихся преступлений.

Польша готова принять и разместить 5 военных бах США

09.11.2015
Министерство обороны Польши пришло к необходимости усиления американского союзнического присутствия.