Доля, уява, самотність - 1.

24 Октябрь, 2009 - 11:27 — Критик

Fado португальською означає «доля». Але передовсім так зазвичай називається меланхолійна пісня, що виникла в XIX столітті в робітничих кварталах Лісабона, пісня, в якій виливався сму­ток за безповоротно втраченим. Це почуття туги за минулим португальці називають saudade, ще й сьогодні такі пісні можна почути під акомпанемент іспанської ґітари та португальської – десяти- або дванадцятиструнної – guitarra. Fado – португальський різновид блюзу, виспіваний – як пише Стасюк – «сповненим натужного смутку жіночим голосом».
У найновішій книжці Анджея Стасюка fado з’являється лише раз, мимохіть, ніби випадково, але атмосферою тужного співу пронизані всі тексти. Бо героєм цієї невеликої збірки є людська доля, побачена й відчута з однієї-єдиної, Стасюкової, перспективи. «Я обжився у власній долі, оскільки бачу в ній неперервність», – пише Стасюк. Але далі говорить: «Життя складається з того, що намагаєшся уявити певною цілістю – з окремих фраґментів, які за­карбувалися в пам’яті. Вони не поєднані жодною логікою, окрім того, що відбулися з тобою».
Про це, власне, і йдеться у «Fado» Анджея Стасюка: все в нашому житті стається лише з нами.

Всупереч небуттю
У збірці «Дорогою на Бабадаґ» Стасюк написав: «Так, я одержимий циганами, пусткою пограниччя і річковими поромами східної Угорщини. Про це я міг би без упину говорити і думати». Це правда. Цим Стасюк одержимий: безперервно говорить те саме, а в новій книжці навіть дослівно переписує цілі уривки з «Бабадаґу». Знову з’являються ті самі мотиви, ті ж образи, метафори. Можна сказати (і критики, безперечно, скажуть), що це свідчення слабкости письменника, який кружляє в заклятому колі власних витворів і вже починає пожирати власний хвіст. Однак можна говорити, що в цьому і його сила, сила письменника, котрий уперто, як мало хто сьогодні, тримається за те, що найбільше є його власним.
Але що ж це? Що є найбільше Стасюковим у «Fado»? Як виглядає, майже всі Стасюкові тексти останніх років писані on the road, дорогою, десь у Центральній Европі, яка є його справжньою вітчизною, поміж Албанією, Румунією, Угорщиною та Словаччиною – в окрузі радіюсом 300 км, центр якої припадає на Воловець, карпатське село, де Стасюк за-
звичай живе. Але про Центральну Европу вже все написано, і навіть біль­ше, з неї створено благородний міт, який пово-лі стає звалищем зотлілих штампів, що їх створили інтелектуальні недруги Заходу. До цієї бібліотеки важко додати бодай одну ориґінальну сторінку, особливо коли бути – як Стасюк – не письменником ідеї, а письменником досвіду, пропущеного через пам’ять. «Бо дорога нічого не варта. Найважливіше починається потім, тобто саме тепер, коли все вже знерухоміло, струхлявіло і поволі зсу­вається в небуття».
Небуття у Стасюка! Мало хто в сучасній польській літературі так із ним бореться, бо сьогодні не надто багато справді метафізичних письменників. Але саме таким є Стасюк, подобається це комусь чи ні: він не знуджує роз­повідями про будь-що, не заповнює рядки текстів реквізитами високої культури, не вдає, що є не тим, ким є насправді. Давно, певно, почавши ще від «Дуклі», він намагається вдивлятися в небуття, яке оточує його зусібіч, не відводячи погляду. Багато років поспіль Стасюк силкується побороти нігілізм, який завжди чаїться там, де людина з відчаю запитує себе: «Чому радше є ніщо, ніж щось?». У «Бабадаґу» він писав про своє «милування розпадом», про відрив слів від світу, про «гарне небуття», яке іноді шукає форми для себе у видимому світі. У «Fado» – як на мене – відбувається радикальна зміна перспективи. Звісно, небуття тут теж з’являється (бо не може бути інакше), однак цього разу письменник говорить не про нього, а про боротьбу з ним. Коли все пережите «повільно зсувається в небуття». Єдиним порятунком є пам’ять і уява.
Саме про це говорить Стасюк. Візьмімо три цитати. «Минуле і пам’ять є моєю вітчизною». «Амнезія – це форма презирства до самого себе». «Пам’ять є незалежною». І ще одна, про уяву: «Розглядаючи [мапу], за­зираю в небуття, яке за всяку ціну хоче заповнити мою уяву». Звідки ця похвала пам’яті? Звідки похвала уяві, така анахронічна нині, коли пись­менники перейняті або тим, як ото склеїти з дійсности черговий репортаж, або ж тим, як іще незвичніше поєднати іменник з означенням? Відповідь очевидна: з метафізичної обсесії, яка змушує заповнювати порожнечу фор­мами, постатями, предметами, в такий спосіб переносячи їх у вічність.

В уяві
«Щодня я прокидаюся і чекаю, доки події зникнуть у минулому. Тільки тоді вони стають виразними, лише тоді набувають якогось значення». «Лише те, що минуло, існувало насправді». І ще один подібний фраґмент. «Існує лише те, що минуло, оскільки воно має свою форму, є вловимим, відчутним і в певний спосіб рятує нас від безумства, від ментального знищення». Що це означає? Лише те, що майбутнє є безглуздям, бо витягає нас із життя. А також те, що теперішнє, мабуть, є надто тривожним, надто безпосереднім. Те, що є, занадто нетривке й крихке, щоб давати ґарантію впевненого існування. Те, що запам’яталося, має шанс протривати і стати частинкою особистої долі. Стасюк не є, як це колись називалося, «літературним натуралістом», що хапає реальність за барки й жбурляє на папір. Натомість він є видатним, так би мовити, апо-
логетом посередництва, що рятує від надто небезпечної безпосередности. Саме тому його можна вважати видатним захисником уяви. Можливо, найвидатнішим у сучасній польській літературі.
Це може здаватися дивним, бо «Бабадаґ» наповнений чуттєвими образами й екстатичними описами. У Стасюка відсутня абстракція, бо він не є, як уже говорилося, письменником ідеї. Але правда також у тому, що Стасюк використовує емпіричний досвід не для того, щоб сказати: погляньте, який я крутий реаліст, як я занурений у дійсність! Кожен, хто так чинить, хто каже про «голе життя», хибує тимчасовістю. І гине разом із тим, що вже минуло, зникає з тим, чого вже нема. Стасюк робить навпаки: намагається втримати в пам’яті безповоротно втрачене й у такий спосіб перенести його в інший вимір: «Я уявляю собі всі ті місця, де був сьогодні». Коли ж згадує своїх бабусю і дідуся, розглядаючи їхні знімки, каже несамовиту річ: «Щоб їх згадати, я мушу їх для себе вигадати». Тож не дозволяймо Стасюкові ввести нас в оману: він не належить до ордену літературних документалістів, у його описах фікція переплетена з дійсністю, уява в його творах послуговується зором. Часом здається, що Стасюк є реалістом, однак це реалізм не побаченого, а уявленого. Це ставить Стасюка поза традиційним протиставленням точного запису й вільного фантазування. Побачене він пропускає крізь фільтр справжнього зору, крізь очі уяви, щоби саме там воно осіло на певний час, можливо, – назавжди. «Цілком імовірно, моя пам’ять змішується з уявою», – зізнається письменник якоїсь миті. Цілком імовірно? Але ж інакше й бути не може! Хто сказав, що ми маємо вірити йому на слово? Що світ справді виглядає так, яким його описав Стасюк? Безпечніше буде сказати, що, читаючи «Бабадаґ» і «Fado», читаючи про реальні місця та реальних людей, ми вступаємо в світ уяви Анджея Стасюка. Варто би запитати: що це за світ? Що собі цей Стасюк науявляв?

©Міхал Павел Марковський


Американцы пугают русских новыми смертями

16.11.2015
На встрече делегаций стран-членов НАТО прозвучал прогноз Эштона Картера, министра из Соединенных Штатов, о том, что участие российских вооруженных сил в Сирии обернется глобальными потерями. Агентство AFP Картера уточняет: потери россиян начнутся очень скоро. Масштабные последствия российского участия в Сирийское проблеме обозначатся новыми смертями – таков прогноз американских политиков.

Голова политика оценена в 100 мнл. долларов

12.11.2015
Кандидат в президенты Дональд Трамп в ходе предвыборной борьбы дал обещание выстроить «Великую стену», чтобы прибывающие в Соединенные Штаты эмигранты не причиняли беспокойства гражданам США новыми преступлениями и насилиями. В частности, он негативно высказался в адрес мексиканцев, которые, по его мнению, и являются виновниками участившихся преступлений.

Польша готова принять и разместить 5 военных бах США

09.11.2015
Министерство обороны Польши пришло к необходимости усиления американского союзнического присутствия.