Доля, уява, самотність - 2.

24 Октябрь, 2009 - 11:25 — Критик

Інший світ
Найперше це світ, що живе поза повсюдним обміном, світ, у якому можемо отримати себе, речі і простір в особисте володіння. «У світі, який надходить, небагато речей будуть нашою власністю. Більшість із них буде підпорядкована законам економіки, тобто в кожному здобутку буде закладена потенційна втрата. Ймовірно, навіть почуття стануть предметом товарообміну. <...> Можливо, що лише пам’ять – особиста, примхлива, фраґментарна – не знайде покупця, оскільки для когось іншого не становитиме жодної цінности». Це видається банальним, але про такі банальні речі не варто забувати, бо за ними стоїть кожна окрема людина. Стасюк невпинно нагадує нам саме про таку окремішність, яка не підлягає обміну, про те, що існує світ поза економікою, світ «чудесного марнотратства» і «безкорисливих видатків».
Цей світ, який ні на що не виміняєш, є також світом непрогнозованим, не сконструйованим за легким для розуміння сценарієм. «Тут немає нічого безсумнівного, і все може виявитися чимось іншим», – пише Стасюк про Румунію, яка здавна домінує в його писаннях. «Так, я люблю їздити туди, позаяк Румунія – це хаос, стихія, непередбачуваність і парадокс. Румунія – це бадьорливі вправи для розуму, який звик до банальних і очевидних розв’язань». Для Стасюка Румунія – це не так географічна даність, як уявне місце, що рятує якісь найважливіші для життя речі. Але це також – можливо, з тих самих причин – місце, приречене европейським розумом, Західною Европою, що надто заглиблена в бездоганний образ самої себе, на небуття. Стасюк не любить Заходу, це відомо, але не любить він його саме з огляду на уяву. «Чи можна уявити собі себе там, де в снах подорожують усі?» Для Стасюка Нью-Йорк був би містом, «позбавленим таємниці та збудження», натомість місцем об’явлення таємниці виявляється Расинарі, невеличке сільце в Трансильванії, де народився Чоран і де можна відчути «неперерване тривання довколишнього світу». Із цього можна посміятися, я і сам обожнюю Нью-Йорк, та річ у тім, що Стасюк не каже, ніби Нью-Йорк нічого не вартий. Він просто зауважує: «Моїй уяві там нічого шукати». Мені це зрозуміло. Є багато місць, які моїй уяві цілком байдужі.

Те саме
Я вже казав: Стасюк увесь час говорить про одне й те ж. Скажімо, по­стійно дуже критично проголошує, що «існування саме по собі давно втратило сенс» і нині існує лише те, на що дивимося. Як це? Чи немає тут суперечности? Адже в Стасюка достатньо описів інтенсивного бачення, багато суб’єктивного споглядання. Звісно, Стасюк не постмодерніст, до яких його колись зараховували; він не переконує, ніби все є лише результатом нашого бачення і мовлення, не каже, ніби дійсности немає. Може, він модерніст, який вірить, що реальність набуває сенсу лише завдяки нашій уяві? З певністю можна сказати, що він противник модернізації. «Усе, що було, виявляється відкинутим заради сучасности, яка постає в образі фікції, омани, диявольської примари». Стасюк – метафізик, що (як і румунські горяни) взагалі не хоче зважати на прихід сучасности. Хоч він і поклоняється уяві, але чітко артикулює: світ існує, і уява є лише знаряддям, завдяки якому він може існувати й надалі, навіть тоді, коли його вже не буде. Безсумнівно, Стасюк анахронічний, але варто замислитися, чи, випадком, метафізика загалом не є анахронічною? Такими ж анахро­нічними були великі метафізи-ки польської літератури – Лєсьмян, Шульц, Віткаци. Анахронічним, хоча дещо по-іншому, був Бялошевський, анахронічним був Ват. Стасюк є найанахронічнішим серед письменни-
ків середнього покоління, що тут слід уважати похвалою. Література, яка є надто актуальною, не може бути доброю літературою.

Самотність
У «Fado» є коротка згадка про ув’язнення, куди колись потрапив пись­менник. «[Там] я пережив абсолютну самотність і повне спустошення. <...> мене поглинуло минуле <...>. Мені здавалося, що я цілком самодостатній, що насправді мене не позбавили свободи, оскільки не відібрали мою пам’ять». Стасюк також постійно повторює, що ми не маємо нічого, крім минулого, і ніхто не може забрати нашу пам’ять. Це відрізняється від решти версій цього закляття, оскільки йдеться про особисту, а не про колективну пам’ять. «Пам’ять і усвідомлення долі як необхідности оберігає нас від холодного дотику самотности». Гаразд, але як поєднати цей вислів із похвалою самотності, що її подибуємо в Стасюка раз по раз? Може, так, що самотність вдається прийняти тоді, коли вона стає основою нашого «я», коли вона нас – на наше палке бажання – рятує, коли дозволяє володіти світом через уявлення і пам’ять. Але водночас і тоді, коли «я» закорінене в якійсь, бодай найменшій, бодай родинній спільноті. «Жити в Карпатах – це жити на самоті, але із відчуттям далекої спільноти». Однак коли самотність позбавляє нас самих себе, коли прирікає нас на відсутність інших – вона стає нищівною. Самотність, підтримана уявою, є творчою. Самотність без пам’яті – це смертельний вирок.
Найновіша Стасюкова книжка розп’ята між двома полюсами са­мотности. Між щасливим дитинством і неспокійною зрілістю. Коли пись­менник згадує своє перебування в селі, у дідуся й бабусі, він ніжний і но­стальгійний. «Мені здавалося, що я сам-один на світі, і це викликало в мене радість. Під темним небом ночі, серед запахів худоби, десь на краю світу я відчував власне існування так сильно, як ніколи раніше і ніколи потім». «Я був сам, але ця самотність якимсь робом мене супроводжувала». Коли Стасюк пише про себе в теперішньому часі, інтонація змінюється. «Все ча­стіше страх навідується до узголів’я мого ліжка, і безмір світу позбавляє мене сну». У «Fado» Стасюк починає говорити виразно і щиро: людині після сорока важко прославляти небуття заради небуття. Однак важко його іґнорувати, вдаючи, нібито воно тебе не стосується. Тому й доводиться по­стійно повторюватись у похвалі уяві, в апології пам’яті, бо доля людини є такою ж, як і доля письменника. Вона – заклинання безжального фатуму, сумне оспівування fado.

©Міхал Павел Марковський


Американцы пугают русских новыми смертями

16.11.2015
На встрече делегаций стран-членов НАТО прозвучал прогноз Эштона Картера, министра из Соединенных Штатов, о том, что участие российских вооруженных сил в Сирии обернется глобальными потерями. Агентство AFP Картера уточняет: потери россиян начнутся очень скоро. Масштабные последствия российского участия в Сирийское проблеме обозначатся новыми смертями – таков прогноз американских политиков.

Голова политика оценена в 100 мнл. долларов

12.11.2015
Кандидат в президенты Дональд Трамп в ходе предвыборной борьбы дал обещание выстроить «Великую стену», чтобы прибывающие в Соединенные Штаты эмигранты не причиняли беспокойства гражданам США новыми преступлениями и насилиями. В частности, он негативно высказался в адрес мексиканцев, которые, по его мнению, и являются виновниками участившихся преступлений.

Польша готова принять и разместить 5 военных бах США

09.11.2015
Министерство обороны Польши пришло к необходимости усиления американского союзнического присутствия.