На перехресті: Сергій Жадан і Шістдесяті - 2.

24 Октябрь, 2009 - 12:24 — Критик

В своєму житті я бачив не так уже й багато, а з того, що я бачив, майже нічого не зрозумів, можливо це зміниться, хоч я і сумніваюсь, просто, розумієш, є якісь речі, які я вже навряд чи зрозумію.

Заперечення інтелектуального розуміння у цій прозі, однак, подано разом із наголошенням трансцендентної краси, при-
хованої в грубому зовнішньому світі, що раптово й незбагненно сходить на його мешканців.
Ця насолода від самоцінної естетики нагадує рифи вільної форми в Керуа­ковій прозі й допускає зв’язок між Жадановою і бітниківською гілками постмодернізму та високим модернізмом початку XX століття. Це особливо очевидно в поетичній частині збірки, яка «поєднує футуризм, мілітаризм Че Ґевари, нігілізм із медитативними стансами та псалмами». Футуризм, мі­літаризм і нігілізм, поєднані з релігійними темами, є торговими марками поетів зламу століть на кшталт Маяковського, чий модернізм був такий же підривний і вибуховий, як тексти бітників. Центральний поетичний цикл «Біґ маку 2» «Жити значить померти» перегукується з побоюваннями в житті постсовєтської Европи, але в такий спосіб викриває підставовий зв’язок між східною та західною парадигмами: дитяче подивування автора цим новим світом, що приховане в прозі за маскою скептичної байдужости. У віршах, що стирають межі між міським і сільським, особистим і політичним, Жадан озвучує солодку гіркоту цих унікальних часів, які

просто перестигають і бризкають
на одяг і на долоні соком,
на яких потім злітаються оси
і пробивають жалами твою шкіру
аж до самого серця.

Ці рядки, що перегукуються не тільки з Керуаком, але й із Мандельштамом, контрастують із подальшою прозою, змушуючи читача побачити красу в невдалих життях персонажів у «Пор-
но» або постсовєтську руїну в «Атласі автомобільних доріг України», а особливо в оповіданні, вміщеному безпосередньо після них, – «Територіяльні простори її ванни». Проте оповідач прози часто видається надто товстошкірим, щоб дозволити собі відчувати і надати слово поетичній палкості.
Та це не означає, що Жадановій прозі бракує моментів трансцендентальної краси, фраґментарних, як вона сама. Брак раціонального, повного розуміння не применшує плину оповіді, що в «Територіяльних просторах її ванни» стає досить традиційною і зво­рушливою любовною історією. Метонімічний ланцюг прозових фраґментів представляє ланцюжок життя молодої дівчини, дотримуючися правил реалізму в дусі шістдесятників. Як такий він намагається «відновити відчужені від тоталітарної людини пам’ять роду, сімейну хроніку, приватну історію». Це створює напругу між традиційним сюжетно-зорієнтованим стилем оповіді та постмодерною травмою недовершености, яку Жадан розв’язує через припинення оповіді. В кінці історії оповідач тихо полишає сцену, дозволяючи решті персонажів покинути її естетичні рамки й почати «реальні» життя. «Територіяльні простори її ванни» демонструють Жаданову здатність підмічати зачепливі моменти мови й персонажа і деконструювати власні авторські спроможності.
«Територіяльні простори її ванни» є, однак, тільки короткою інтерлюдією в більш чи менш традиційному оповідацтві. Набагато поширенішим тро­пом – саме тим, що проводить паралелі між Жаданом, бітниками й шістдесятниками, – є історія про мандрівного аутсайдера. У цьому тропі вплив бітників досить зримий. «Кольорові нутрощі народного автомобіля» і «Атлас автомобільних доріг України» – це реверанс у бік Джека Керуака з його повторюваним самопредставленням як невгамовного автостопника без копійки в кишені. У «Порно» оповідач сидить на автобусній станції й думає про своїх друзів, чітко парефразовуючи відомі перші рядки з «Виття» («Howl») Алена Ґінсберґа («Я бачив найкращі уми свого покоління, зруйновані божевіллям, як голі, голодні, безумні, вони волочилися негритянськими кварталами на світанку»):

Я сидів і думав про всіх своїх знайомих, про всіх друзів, про тих, хто помер, і про тих, кому вдалося вижити, про юних і рано постарілих, скалічених, божевільних і загуб­лених у цьому житті дітей великої країни...

Жаданова строката колекція впливів вказує проникливому поглядові конкретну гілку американських повоєнних митців: білий, чоловік, за­гартований вуличним життям, бувалий і цілком шокуючий. Ба більше, за винятком несподівано стійкого Вейтса, вони всі репрезентують зразки саморуйнування. Алкоголізм Буковскі й наркоманія Беровза були головними романтичними фантазіями для покоління молодих чоловіків, котрих вабило нездорове суспільне дно. І в популярному соціяльному наративі, і в американському романі виховання вони функціонують як ворота до навмисного самоіншування, що веде прямо на стежку дедалі небезпечніших способів життя – альтернативної та надмірної сексуальности, волоцюжництва і злочинів. Усе це ознаки Жаданового сві­ту. «Порно», наприклад, виводить на чисту воду дрібний злочинний елемент, прихований під суспільним устроєм СССР. Оповідач описує своє «ідилічне» дитинство як час, у якому панували «ранній петинґ, слаборозведений спирт, крадений дубас, заточені викрутки, заригані підручники». Для оповідача «Порно» «таємним героєм» є його друг дитинства Боб, чия юнацька нескромність поступово набуває дедалі зловісніших тонів, аж поки, врешті, виявляється, що злочин, який він скоїв, є найфундаментальнішим, едипівським. І, на відміну від ідеалізованої само­презентації бітників як подібних або ідентичних до їхніх «таємних героїв», Жаданів оповідач залишається дистанційованим від Боба навіть у най­раніших його спогадах. Коли двоє хлопців вламуються до дитячої біб­ліотеки, Боб краде радіо, а оповідач – книжку. В оповіді «Баланеску-квартет» відносини між оповідачем і «таємним героєм» – це, знов-таки, стосунки антипатії, а не привабливости. Огидна картина хворих ясен Баланеску не прославляє гниття, спричиненого надужиттям. Якщо вона взагалі на щось вказує, то тільки на наслідки оповідачевих пиятик – наслідки, з якими він не хоче стикатися.
Відраза, замість тяжіння до марґінальности, є важливою різницею між Жаданом і бітниками, закоріненою в до-
лі його рідних українських попередників. Для Жадана перспектива культурної революції не є вельми привабливою метою, оскільки вона траплялася не раз упродовж української історії. Ба більше, на відміну від гіпотетичної природи революційного контркультурного дискурсу в західному суспільстві, загальний розклад усталеної культури став занадто реальним для сучасних українців завдяки не тільки бурхливій політиці, але й Чорнобильській аварії. Америка бітників була історично за-
хищена від прямого контакту з такими масштабними катастрофами, як голод, геноцид і ядерна аварія. Ук-
раїнці пережили кожну з цих трагедій на власній шкурі. Тож не дивно, що шістдесятники так радо звільнялися від комплексу самосумніву «байстрюка», що існував в українській літературі від Шевченка, і заступали його раціоналізмом, гуманізмом і колективним позитивізмом. У час, коли бітники насолоджувалися, викриваючи соціяльну та сімейну безбатченковість, шістдесятники оплакували її й хотіли стати патерналістськими постатями, яких їм так бракувало. У «Біґ маку2» Жадан опиняється на перехресті цих парадигм. Його оповідач – це, безсумнівно, «байстрюк» без землі чи країни, яку він міг би назвати своєю. Але останньою прикметною ознакою його збірки є не розпач через таку ситуацію, а тріюмф і надія. Для оповідача «Атласу автомобільних доріг України» дорога має один аспект, який дає їй перевагу над монолітною стабільністю дому: «Нею завжди можна проїхати ще раз». Це той плюралізм можливостей, якого бракувало статичній шістдесятницькій моделі, а Жаданів плинний, вільної форми підхід до життя – повного помилок, глухих кутів і других спроб – пропонує альтернативу, що зазнала впливу західного оптимізму.
«Біґ мак2» перебуває на перехресті двох літературних парадигм: аме­риканських і совєтських Шістдесятих. Жаданова здатність залучити їх у свої твори, намагаючися вирішити проблеми кожної зі сторін, засвідчує силу нового покоління українських письменників. Кордони раптом упали, а з ними – й герметична концепція національної ідентичности. Дивлячися назад і синтезуючи старі моделі, Жадан презентує складну можливість розвитку української національної ідентич-
ности: космополітичної, експериментальної та абсолютно впевненої у власному місці в широкому контексті західної літератури. Залишається застосувати критичний підхід до цієї та інших книжок письменника задля подальшого дослідження його внеску в просторі української постмодерної літератури.

©Мар’яна Пінчук


Американцы пугают русских новыми смертями

16.11.2015
На встрече делегаций стран-членов НАТО прозвучал прогноз Эштона Картера, министра из Соединенных Штатов, о том, что участие российских вооруженных сил в Сирии обернется глобальными потерями. Агентство AFP Картера уточняет: потери россиян начнутся очень скоро. Масштабные последствия российского участия в Сирийское проблеме обозначатся новыми смертями – таков прогноз американских политиков.

Голова политика оценена в 100 мнл. долларов

12.11.2015
Кандидат в президенты Дональд Трамп в ходе предвыборной борьбы дал обещание выстроить «Великую стену», чтобы прибывающие в Соединенные Штаты эмигранты не причиняли беспокойства гражданам США новыми преступлениями и насилиями. В частности, он негативно высказался в адрес мексиканцев, которые, по его мнению, и являются виновниками участившихся преступлений.

Польша готова принять и разместить 5 военных бах США

09.11.2015
Министерство обороны Польши пришло к необходимости усиления американского союзнического присутствия.