Спів, запозичений у світу - 2.

24 Октябрь, 2009 - 11:49 — Критик

Початок творчого шляху Валентина Сильвестрова пов’язаний з ін­струментальними жанрами. Фортепіянні твори, камерно-інструментальні ансамблі, симфонічні композиції – саме у цих сферах розгорталася творчість митця впродовж 1960–1970-х років; ця музика принесла Сильвестрову світову славу. До хорової ж музики композитор прийшов дещо пізніше.
Я ніколи не вважав, що буду писати хорові речі. До хору в мене не було особливого інтересу, тому що я індивідуаліст. Фортепіяно – ось моя доля.
1977 року, після завершення вокального циклу «Тихі пісні», Сильвестров пише перший хоровий твір – кантату на вірші Шевченка для мішаного хору a capрella.
Це ніби портрет Шевченка, тільки у першій частині він якийсь сумний, а потім такий нервовий. З цією кантатою я обійшов усі хорові колективи – і всюди отримав відмову. То баси низько, то сопрано високо... Там дійсно є низько – я це спеціяльно зробив. Адже Шевченко бранець, він не може співати... Мені здається, що просто тексти були дуже небезпечні для того часу: «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», – це були позивні радіо «Свобода»...

Майже двадцять років твір чекав на виконання в Україні; і протягом усього цього часу Сильвестров не звертається до хору. Тільки 1995 року, після виконання Кантати на вірші Шевченка «Думкою» під орудою Євгена Савчука, Сильвестров пише «Диптих» («Отче наш» і «Заповіт» на Шевченків текст).
Після «Диптиху» Сильвестров створює ще кілька хорів на Шевченкові вірші – «Елегію» (1996), «По діброві вітер віє» (2004) – залишаючи хоровий жанр на марґінесах своєї творчости. Ситуація дещо змінилася в останні роки, після знайомства композитора з хормейстером Миколою Гобдичем.
Коли я зустрів Гобдича, то дав йому записи хорів на тексти Шевченка. Гобдич наполягав на продовженні. Я написав п’ятий хор – «Садок ви­шневий коло хати». А він виконав ці п’ять Псалмів на вірші Шевченка.

Творча співпраця композитора та виконавця на цьому не завершилася. Микола Гобдич раз за разом пропонував композиторові писати хорову музику, зокрема, для авторського концерту в рамках щорічного хорового фестивалю «Золотоверхий Київ». Але замовлення виконавця стикалося з певним опором композитора. Опір цей спричиняло передусім ставлення Сильвестрова до «замовних» робіт. В одному з інтерв’ю композитор зізнався: «...Якщо ти змушений робити замовну роботу, треба уявити собі, що ти сам захотів її написати. Інша справа, що це далеко не завжди вдається...». Із другого боку, очевидно, що тоді «миттєвого спалаху, сиґналу, проколу простору зроблености» в хоровій царині для композитора не виникало. Звідси визнання:

Я весь час говорив: я не хоровий композитор. І ось партитури – вони не виглядають як типова хорова музика... Там немає понять поліфонія, гомофонія, там є поняття акустика...

Однак наполегливість Миколи Гобдича зрештою було винагороджено. Сильвестров згадує:
Невгамовний Микола привіз мені купу нотних збірок. Там були Літургії Скорика, Станковича, Дичко. І я, ще не слухаючи, відкрив збірку. Там був надрукований весь текст Літургії – повністю, на розвороті. Про загальну картину я ще не думав, проте перша єктенія (по-шубертівськи – літанія) – стала сиґналом. Я доторкнувся, і текст почав бриніти. Одним словом, пі­шло. У жовтні та на початку листопада я захопився цим – і до кінця року вже зробив весь цикл. Я їх створив, грав на піяніно. І почав записувати. Але під час запису почало сипатись туди – усі ці алилуї – наче з дірявого мішка. Це тривало півтора року, навіть більше.
При цьому власна «фортепіянна доля» Сильвестрова давалася взнаки: «Я сказав Гобдичу, що по суті це – фортепіянні речі, тільки клавіші – це люди. Там немає якоїсь лінії, там є ситуація хорового співу».
Така теза потребує коментарів. Ціле в хорових творах Сильвестрова утворюється з окремих – поодинці інколи дивних та позірно нелогічних – складових частин. Мелодія може «розподілятися» між різними голосами, відсутня чітка диференціяція рельєфу і фону; при цьому фактура вкрай деталізована, а запис рясніє численними мікроагогічними, динамічними й артикуляційними позначками. Композитор мислить хор як живий організм; звідси випливають специфічні вимоги до виконавців:
Вимога така: як написано, так і співати. Кожен ніби соліст. Робить свою роботу, дуже скромну. А в результаті виникає ця багатоманітність, ця гіроскопічність хору, який звучить ніби не в площині, а в об’ємі. У кожного хориста є своя відповідальність – не колективна, як звичайно, а інди­відуальна.

Отже, імпульсом, безпосереднім поштовхом створення більшости хо­рових творів останніх років для Сильвестрова стає Слово:
...сам текст, коли ти його проспівуєш, вслухаєшся в нього, вже має свою ніби зародкову музику анонімного плану... Коли ж композитор береться за текст, він, з одного боку, уловлює «схопленість» вірша і спирається на цю непорушну гармонію, з другого ж – підключає її до своєї суто музичної поетики.

Така глибинна вкоріненість музики в Слові – одна з характерних особливостей творчости митця, усвідомлена ще в процесі створення циклу «Тихі пісні» (1974–1977) – одного з важливих вододілів творчости Силь­вестрова:

Коли я вслухався в поетичний текст, він ніби сам починав диктувати мені мелодію. І я вже не оцінював її за звичними параметрами – оскільки текст мені підказав, значить, це і є істина. <...> Музика при цьому повинна бути настільки прозорою, щоб було видно дно, і крізь цей простір просвічував вірш. Тоді виникає контакт із поезією... Непомітного в композиції більше, ніж помітного. І цим співвідношенням керує слух.
Тоді, в середині 1970-х, Сильвестров звертається до віршів Баратинського, Кітса, Пушкіна, Лєрмонтова, Шевченка, Тютчева, Шелі, Єсєніна. Тепер – до сакральних текстів, Літургії. Велика єктенія, Херувимська, Вірую, Милість миру, Псалми – за цими словами постають багатовікові традиції; за кожним – різні варіянти інтерпретацій; кожне перебуває в зоні напруги: між сакральним і профанним, обрядом і жанром, каноном та індивідуальністю, богослужінням і концертом.
Позицію митця, що опинився поміж Сцилою усталеної традиції та Харибдою власного світовідчуття і світорозуміння, можна схарактеризувати так. З одного боку, Сильвестров чітко визначає сутність співвідношення музики та сакрального:

Якщо музика прагне піднесений сакральний зміст виразити своїми засобами напряму, цей шлях – неплідний. Чим піднесеніший текст, тим складніше об’єднати його з музикою. Музика повинна чекати, аби текст наблизився до неї, і піти ніби паралельно цьому текстові у такій смиренній співдружності.
А з другого боку, композитор говорить про необхідність творчого та індивідуального ставлення до сакральних текстів:

Інша справа – підхід до цих текстів, ніби вони виникли щойно. І що ці тексти самі випромінюють музику, а ти її уловлюєш залежно від своїх особливостей, можливостей це прийняти. І одна справа, коли ти приймаєш, а інша – коли виколупуєш, дістаєш з вольовим зусиллям. Виходить, що той, хто сприймає, страждає – не спотворити б чогось, не перекрутити б. А тільки – покращити.

Сприйняття сакральних текстів як явищ сучасних базується на усві­домленні їхньої історичности:
На мою думку, сакральні тексти не були сакральними споконвіку. «Пісня пісень» – це ж, по суті, поема. Це любовна лірика. Сакральне повинно було народитися як певна подія в мові, а не просто як явище ідеології. Для сакральности необхідно, щоб була зупинка на цьому тексті і щоб він витримав цю зупинку...

Сьогодні можемо з повним правом стверджувати: хорова музика Валентина Сильвестрова набуває рис такої сакральности. Ця музика – творча подія, її запис – зупинка. Навіть якщо «...більшості дано зрозуміти це значно пізніше...».

©Юрій Чекан


Американцы пугают русских новыми смертями

16.11.2015
На встрече делегаций стран-членов НАТО прозвучал прогноз Эштона Картера, министра из Соединенных Штатов, о том, что участие российских вооруженных сил в Сирии обернется глобальными потерями. Агентство AFP Картера уточняет: потери россиян начнутся очень скоро. Масштабные последствия российского участия в Сирийское проблеме обозначатся новыми смертями – таков прогноз американских политиков.

Голова политика оценена в 100 мнл. долларов

12.11.2015
Кандидат в президенты Дональд Трамп в ходе предвыборной борьбы дал обещание выстроить «Великую стену», чтобы прибывающие в Соединенные Штаты эмигранты не причиняли беспокойства гражданам США новыми преступлениями и насилиями. В частности, он негативно высказался в адрес мексиканцев, которые, по его мнению, и являются виновниками участившихся преступлений.

Польша готова принять и разместить 5 военных бах США

09.11.2015
Министерство обороны Польши пришло к необходимости усиления американского союзнического присутствия.