Третій шанс для помаранчевих. Частина 3.

30 Октябрь, 2009 - 17:18 — Критик

Коли я в Німеччині розповідаю про Україну, розмова майже завжди швид­ко переходить на історію та на її трактування. Щоби скоротити тривалі історичні екскурси, я інколи намагаюсь унаочнити свої слова за допомогою образів і прикладів. Деякі з них я виніс із моїх вражень від Кіровограда. Туди мене привели мої пошуки реґіону, у який напевно не приїздить надто багато туристів. Колись давно, беручи участь у лівих опозиційних гуртках, я читав про соратника й конкурента Сталіна Сєрґея Кірова, знав також про таємничі обставини його вбивства. Тому химерно було бачити монументальний пам’ятник йому в оточенні передвиборних наметів усіх політичних сил. Ніна, мій добрий дух у Кіровограді, розповіла мені про безрезультатні суперечки довкола перейменування міста; про те, як за­хисники Кірова арґументують свою позицію тим, що, мовляв, повернення до імені російської цариці Єкатєріни лише породить нові проблеми. Вона показала мені стару козацьку фортецю на пагорбі та розташований поряд монумент пам’яті Великої Вітчизняної війни. Навпроти стояв простий де­рев’яний хрест із написом «Жертвам комуністичного геноциду» – унаочнення суперечностей і нашарувань давньої та новітньої історії.
Натомість я поділився з Ніною враженнями від мого вечірнього походу в кінотеатр «Зоря», де йшов монументальний історичний фільм «Монголи». Посеред сеансу проєктор зупинився; як потім з’ясувалося, через аварію в електромережі струм зник на всіх довколишніх вулицях. Хвилин за десять публіка, переважно молода, захвилювалася, деякі відводили душу немотивованими вигуками «Ющенко-Ющенко». Врешті ми всі посунули до виходу, де почалися хаотичні переговори про повернення грошей за квитки. Не всі погодилися з постсовєтською пропозицією прийти завтра і подивитися фільм іще раз. І хіба в цьому не криється ще один урок історії?
Провінційнішою, ніж Кіровоград, може бути тільки Олександрія, місто, в якому я навдивовижу добре почувався; надто згадуючи метушливий і претензійний Київ. Українські шкільні будні, виборчі штаби НУ-НС і БЮТу, відставний полковник-танкіст із Бердянська, з яким я побратався в туристичному готелі; вражень було багато. Тут, у місті, де БЮТ і Реґіони дихають одне одному в потилицю, мені пощастило насолодитися восьми­хвилинним передвиборним виступом «Big Leader». Янукович промовляв зі сцени на головній площі перед чималим натовпом прихильників – енергійні спостерігачі з супротивного боку нарахували понад три дюжини автобусів, якими їх звезли з цілої округи. Окремі напади на «помаранчевих» і обіцянка стерти їхній партійний колір із політичної мапи країни показали нам іще давнього Януковича; однак загалом нині чинний прем’єр-міністр намагався надати переконливости своєму посланню про «стабільність, безпеку і добробут для всіх». «Ми об’єднуємо, а інші роз’єднують», – відповідали на мої запитання люди, що тримали блакитні прапори. У Західній Україні мене часом нервував патріотичний патос, який, утім, ви­давався щирим; тут, натомість, була жалюгідна вистава і відповідні пересувні декорації. Російська поп-музика на початку, потім, задля патріотичного елементу, – українська співачка, а на завершення – шоу-балет «Ва Банк», на молодих учасницях якого важко було розгледіти одяг. Великий варіянт вистави такого ґатунку я міг побачити в останній день передвиборної кампанії на Майдані. Тим часом, повернувшися з Кіровограда, я зупинився в Білій Церкві, достатньо близько до Києва, аби бути там щодня, і достатньо далеко, щоб мати довкола себе нормальне середовище. Супер-шоу блакитних на окупованому Майдані мало створити ілюзію зміни, якої насправді немає і близько – таким було моє чітке відчуття.
Метушлива пара модераторів пре-
зентувала кандидатів, чергуючи їх із прямими ввімкненнями з усіх частин країни на великому екрані. Нестор Шуфрич відповідав за грубі тони, дама вправлялася у люб’язності. Однак неможливо пояснити те, що відбувалося, почепивши наліпку «проросійське» чи просто вказавши на протилежність між Сходом і Заходом України. Йшлося насамперед про суперечність між проевропейською формою і постсовєтським змістом.
В одного київського знайомого, старшого чоловіка, який добре орієн­тується у лабіринтах української політики, я поцікавився, в якому това­ристві він проведе вечір виборів. «Борони Боже, не серед політиків. Гадаю, що піду в неділю в оперу. Дають “Макбет”. Пасує, еге ж?»
Ніч із неділі на понеділок, із її перемінними результатами, показала, наскільки правомірними були сподівання і де криються нові проблеми. Луценко не спромігся просунути вперед пропрезидентський блок, але, ймо­вірно, принаймні не дав йому впасти. Юлія Тимошенко перемогла у Центральній Україні, зміцнивши свої позиції на Сході. Януковичеві не вистачило голосів для нового успіху, його прибічники вагалися між прийняттям результатів і обструкцією. Коли у вівторок я повертався назад відомим мені маршрутом Київ–Варшава–Берлін, було зрозуміло, що по­маранчева сторона може зробити ще одну спробу. Цікаво, що в неї вийде цього разу?

© Вольфґанґ Темплін


Американцы пугают русских новыми смертями

16.11.2015
На встрече делегаций стран-членов НАТО прозвучал прогноз Эштона Картера, министра из Соединенных Штатов, о том, что участие российских вооруженных сил в Сирии обернется глобальными потерями. Агентство AFP Картера уточняет: потери россиян начнутся очень скоро. Масштабные последствия российского участия в Сирийское проблеме обозначатся новыми смертями – таков прогноз американских политиков.

Голова политика оценена в 100 мнл. долларов

12.11.2015
Кандидат в президенты Дональд Трамп в ходе предвыборной борьбы дал обещание выстроить «Великую стену», чтобы прибывающие в Соединенные Штаты эмигранты не причиняли беспокойства гражданам США новыми преступлениями и насилиями. В частности, он негативно высказался в адрес мексиканцев, которые, по его мнению, и являются виновниками участившихся преступлений.

Польша готова принять и разместить 5 военных бах США

09.11.2015
Министерство обороны Польши пришло к необходимости усиления американского союзнического присутствия.