Критика мови - 2.

23 Ноябрь, 2009 - 11:29 — Критик

Докладно так само в мові. Можна лунко і мертвотно цокати на дибах бездоганної літературної норми, можна самою ж нормою цю норму спародіювати, виставити на посміховисько, заморозити, спаплюжити, вбити. Фурія чистоти мови, яка нас, здається, охопила, може обернутися стерильним антисептиком, по якому вже не залишається нічого живого. Гігієна, звісно, річ добра, але не тоді, коли переростає в настирливість миття рук. Бо то, власне, надмірне миття руки найбільше й нищить. Манія чистоти мови береться з непевности, зі страху, з відчуття обложеної фортеці, загроженої автентичности – історично все дуже добре зрозумілі відрухи.
Кожна істерія має свою історію, це зрозуміло. Але має і вибір: або затято плекати себе далі, або спробувати спромогтися бодай на трохи більше свободи, краси, розкутости. На велич спонтанности, а не обрахунку.
Є принаймні три прийомчики, до яких можна було б удатися, щоби підірвати претензії літературної української мовної норми такої, як вона є сьогодні, на монополію і диктат. Всі вони надаються як власне раціональні арґументи, але не надаються зовсім, коли апелюємо до свободи. Бо всі три є арґументами не свободи, а чогось іншого. Всі три емоційні, але від цього не перестають бути раціональними. Тому тільки перелічу їх, не вживаючи для подальших стратегій. Один арґумент б’є на жалість і волає о справедливість. Другий закликає схаменутися і пригадати. Третій демаскує. Перший етичний, другий генетичний, третій деконструкційний.
Отож ці арґументи. Не вільно вдавати, ніби ми не знаємо, яким робом галицька українська мова опинилася в тому стані, в якому вона є тепер. Не вільно забувати, що її змарґіналізованість – справа не природного історичного розвитку загальноукраїнської мови, не наслідок вільної та рівної конкуренції, але систематичних і тривалих репресій, скорочень, чисток і вилучень. Це історія не занепаду, а занапащання, не розжалоблювання, а розжалування. Тому вже бодай із моральних мір­кувань носії того, що тепер уважають літературною нормою, не сміють зверхньо цю мову відкидати, покликаючись на те, буцімто вона «не при­жилася» або «віджила». Тому про ніяку природну перевагу сучасної лі­тературної норми просто не може бути мови. Але ж ми домовилися не розжалоблювати і не домагатися відновлення справедливости. І не тільки тому, що це арґументи несвободи, але й тому, що марна справа. Із речевими арґументами вони не мають нічого спільного.
По-друге, речники невблаганности сучасної мовної норми дуже легко схильні забувати, якими інтенсивними були зв’язки між літературними мо­вами в обох Українах до сталінських чисток. Наскільки ближчою була мова розстріляного відродження до тієї, яку тепер чомусь уважають суто галицькою. І якою великою була спільна охота по обидва боки польсько-совєтського кордону до взаємних запозичень, обміну, експериментів. Так само, як і трохи раніше по обидва боки габсбурзько-романовського. Щось подібне діється і сьогодні, тільки що ще набагато інтенсивніше. Воно й зрозуміло: кордонів нема, зате вперше є своя ціла країна, ціла мова. Нам важливо це помітити, оцінити і тішитися, замість намагатися завадити якимись химерними реґламентаціями.
І, нарешті, третій – найвагоміший, як на мене, – арґумент. Не тільки стан галицької української мови є наслідком совєтизації, совєтчини, але й так звана сучасна літературна норма – її безпосереднім продуктом. Якби її адепти здавали собі справу, аж якою мірою це так, гадаю, їм частіше йшов би мороз шкірою, а певности й відчуття леґітимности напевно би поменшало. Насправді вона така сама жертва, як і ота рікома галицька. Відомо, що особливо затяті сутички найчастіше відбуваються між жертвою і жертвою. Але за умови, що хтось із них менше усвідомлює, аж наскільки жертвою він є. Бо це водночас і сутичка за право чутися нормальнішим. Напад часто видається найкращим засобом подолати нечисте сумління, але й згнітити смуток. Смуток над собою. Такий-от манійний захист від депресії. Бо насправді в сучасної української мови є достатньо підстав журитися. По суті, це мала мова доволі великого народу. І як мала мова вона й справді загрожена. Але першу і найголовнішу загрозу собі несе вона собі сама. Це загроза всихання, ефект шаґреневої шкіри: чим частіше і чистішої мови хочеш, тим менше її стає взагалі.
Тим-то нам якомога скорше варто зізнатися собі, що справжньої, не фік­­ційної літературної мови у нас іще немає. І що її допіру належить спільно створити. Вирішальна річ у тому, як це робити. Яка пристрасть пе­реважить: скорочення, вичищання, викорчовування, переслідування чи розширення, приростання, поповнення, сприяння? Принцип всихання чи принцип росту. Підозри чи суверенности.
Тому мені, власне, так залежить на тому, щоби протягнути, втягнути уламки «галицизмів» (дуже часто «галицизмами» їх кваліфікують через суцільне непорозуміння, але це окрема розмова) до сучасної мовної норми. Йдеться не лишень про нашу малу локальну галицьку мову. Бо справді: коли не узаконити її, не визнати її прав і рівности, ці мовні верстви й справді приречені на загибель, остаточне зникнення. Чи справді ми цього хочемо? Мені було би за ними дуже шкода, попри те, що це не перша і, либонь, не остання втрата. Але більша причина стосується якости самої української літературної мови. Бо вона обходить мене таки не менше. Чи не втрачає вона від такого риґоризму? Чи не є він і для неї самогубчим? Хіба не природніше для кожної живої мови бачити в додаткових покладах справжні скарби, від яких усі багатіють, заможнішають, впевненішають у собі, надійніше почуваються. Бо система тим стійкіша, чим надмірніша, тим витриваліша, чим гнучкіша. Чим більше опцій, тим більше шансів. Отож розходиться мені далеко не тільки на моїй малій мові, але й на великій, континентальній теж, на тому, що з нею буде далі. В мові, яку я хотів би відчувати своєю, цілком добре вживаються вуйко і дядько, ровер і велосипед, маринарка і піджак, туфлі і мешти, ринка і каструля, філіжанка і чашка, Схід і Захід. Найцікавіші мені їхні зіткнення, іскри, які від цього викрешуватимуться, новий синтез нової мови нової країни.
Є так звані невротичні шлюби. Вони укладаються за принципом неусвідомлюваної компенсації. Часто істеричка укладає доволі стерпні стосунки з настирливцем, а меланхолік із психопаткою. Нерідко ці шлюби виявляються навіть доволі тривалими. Але найщасливіші виростають таки з обопільної внутрішньої свободи, званої довірою і любов’ю. З радости від смаку життя.

©Юрко Прохасько


Американцы пугают русских новыми смертями

16.11.2015
На встрече делегаций стран-членов НАТО прозвучал прогноз Эштона Картера, министра из Соединенных Штатов, о том, что участие российских вооруженных сил в Сирии обернется глобальными потерями. Агентство AFP Картера уточняет: потери россиян начнутся очень скоро. Масштабные последствия российского участия в Сирийское проблеме обозначатся новыми смертями – таков прогноз американских политиков.

Голова политика оценена в 100 мнл. долларов

12.11.2015
Кандидат в президенты Дональд Трамп в ходе предвыборной борьбы дал обещание выстроить «Великую стену», чтобы прибывающие в Соединенные Штаты эмигранты не причиняли беспокойства гражданам США новыми преступлениями и насилиями. В частности, он негативно высказался в адрес мексиканцев, которые, по его мнению, и являются виновниками участившихся преступлений.

Польша готова принять и разместить 5 военных бах США

09.11.2015
Министерство обороны Польши пришло к необходимости усиления американского союзнического присутствия.