Від Думи до Думи. Частина 2.

30 Декабрь, 2009 - 17:50 — Критик

Тріюмф парламентаризму
в Росії?

У доленосний перехідний період протягом короткого часу здавалося, що із загибеллю КПСС у Росії на місце партійної диктатури прийде парла­ментська система. Ця перспектива стала реальною, коли в травні 1990 року Боріса Єльцина, лідера демократичних сил, обрали головою Верховного Совєту РСФСР. Комуністів було позбавлено керівництва в російському парламенті, шлях у демократичну й парламентську Росію здавався відкритим. Але сталося інакше.
Уже наступного 1991 року Єльцин і демократи домоглися створення інституції президента, якого обирав би народ і який мав би представляти інтереси Росії на противагу дедалі слабшому центрові на чолі з Ґорбачовим. 12 червня 1991 року дотогочасного голову парламенту Єльцина обрали першим президентом Росії. Щоправда, в квітні й травні 1991 року Верховний Совєт і З’їзд народних депутатів зазначили в Законі про президента, що найвища влада в державі й надалі належатиме парламентові. Однак після обрання президент Єльцин і його команда не були готові цього дотримуватися.
Тож у наступні два роки обидві сили – парламент і президент – пере­бували під знаком запеклої та дедалі непримиреннішої боротьби за найвищу владу в державі. У вересні–жовтні 1993 року конфлікт спричинив державну кризу, яку Єльцин розв’язав розпуском парламенту й обстрілом приміщення, де він засідав. Отже, питання, хто є найвищою владою в дер­жаві, вирішили гармати, і президент Єльцин вийшов із цієї боротьби одно­значним переможцем, але демократії було завдано важкого удару, а парла­ментаризм відтоді перебуває в постійному занепаді.
Президентським декретом у вересні 1993 року Єльцин розпустив парламент, пізніше відбулося суспендіювання всієї піраміди совєтів аж до місцевого рівня. Коли ж парламент відмовився розпуститися, оголосив Руцького президентом і спробував силою взяти владу в Москві, Єльцин 4 жовтня застосував проти парламенту танки. Правління парламенту було заарештовано, приблизно 150 – а можливо, й більше – переважно непричетних людей загинули у вуличних боях. Росія сприйняла кров на вулицях Москви доволі байдуже. Державний заколот не привів до прискорення реформ, навпаки. Президентська влада, не відчуваючи більше загрози своєму існуванню з боку антагоністичного парламенту, сповільнила темп реформ в економіці.
Але в результаті розпуску совєтів, яке провів Єльцин, було з’ясовано, хто є «номером один» у державі, що значною мірою спричинилося до заспокоєння та консолідації країни. Революційний період, що розпочався ґорбачовською перебудовою, закінчився 1993 року. Росія повернулася назад на свою звичну орбіту, а це з державно-правової перспективи означало консолідацію президентської влади. Ймовірно, справжнього шансу на перетворення Росії на парламентську республіку взагалі не було.
Сам Єльцин не залишив сумніву в тому, що Росія дієздатна лише як президентська держава, при цьому він міг посилатися на історію та погляд переконливої більшости своїх земляків. Кілька тижнів опісля жорстокого придушення парламенту в одному з інтерв’ю він сказав:

А чого ви хочете? У країні, яка звикла до царя і вождя; в країні, в якій не сформувалися чіткі групи за інтересами, в якій носії інтересів не визначені, а нормальні партії щойно починають формуватися; у країні, де повсюдно панує правовий нігілізм, – ви хочете в такій країні покласти вагу повністю або насамперед на парламент? Весь час ваша власна рівновага влади полягає у демократичній системі. Нині Росія зміщує цю рівновагу на користь президента.

Безсумнівно, прихильники щонаймогутнішої президентської влади мо­жуть покликатися на історичну традицію. Але арґументація, яку часто повторюють у самій Росії та за кордоном, мовляв, зосередження влади в руках президента є найкращою передумовою запровадження демократії та ринкової економіки, є хибною. Аналіз трансформаційних процесів у посткомуністичних країнах засвідчує цілковиту протилежність. У країнах Східної та Центральної Европи, що запровадили парламентську або змі­шану парламентсько-президентську систему, тобто в кожному разі суворо обмежили президентську владу, ринкова економіка та демократія розвинулися набагато краще. Натомість там, де править сильний президент чи диктатор, як-от у Росії чи в державах Центральної Азії, розвиток ринкової економіки вповільнюється, і жодна з цих країн не є демократичною. Отже, в посткомуністичних країнах президентська система правління стоїть на заваді утвердженню демократії.
Радикальна спроба запровадити в Росії парламентську систему в дечому нагадує історію першої і другої Дум 1906–1907 років. Тоді, як і в 1992–1993 роках, ця спроба зазнала поразки. Після революції 1905 року парламент і корона перебували в непримиренній боротьбі. Цар розглядав Думу як тимчасову поступку в революційній ситуації, що, однак, у жоден спосіб не обмежує його прав як автократа. Прем’єр-міністр Коковцов влучно висловив це у своєму скандальному виступі в Думі: «У нас парламенту, слава Богу, немає!».
Своєю чергою, перша і друга Думи теж були мало зацікавлені у співпраці та в компромісах із короною, позаяк прагнули скасувати самодержавство. Тому в конфронтації з короною йшлося не про конкретні політичні питання, а про систему панування взагалі. Схоже, як і в посткомуністичний час, діяметрально протилежне розуміння власної ролі привело до відкритого розриву, проголошення конституції нечинною та розпуску парламенту. Отже, в обох випадках конфронтація закінчилася поразкою парламенту. 3 червня 1907 року царський уряд ухвалив новий Закон про вибори; 12 грудня 1993 року набула чинности нова конституція, що її запропонував президент Єльцин. Це в обох випадках призвело до вибору поміркованіше налаштованої Думи і до підтвердження верховенства виконавчої влади над законодавчою. В обох ситуаціях шлях до парламентаризму розпочався радикальною фазою, яка швидко зазнала поразки. Після цього Дума співпрацювала з виконавчою владою здебільшого конструктивно, інколи навіть дещо критично, стоячи з нею на одному рівні.

© Ґергард Зимон


Американцы пугают русских новыми смертями

16.11.2015
На встрече делегаций стран-членов НАТО прозвучал прогноз Эштона Картера, министра из Соединенных Штатов, о том, что участие российских вооруженных сил в Сирии обернется глобальными потерями. Агентство AFP Картера уточняет: потери россиян начнутся очень скоро. Масштабные последствия российского участия в Сирийское проблеме обозначатся новыми смертями – таков прогноз американских политиков.

Голова политика оценена в 100 мнл. долларов

12.11.2015
Кандидат в президенты Дональд Трамп в ходе предвыборной борьбы дал обещание выстроить «Великую стену», чтобы прибывающие в Соединенные Штаты эмигранты не причиняли беспокойства гражданам США новыми преступлениями и насилиями. В частности, он негативно высказался в адрес мексиканцев, которые, по его мнению, и являются виновниками участившихся преступлений.

Польша готова принять и разместить 5 военных бах США

09.11.2015
Министерство обороны Польши пришло к необходимости усиления американского союзнического присутствия.