Отличные миксы разной тематики (от chillout до trance) и разной продолжительности (от получаса до 2 часов).
Отличная музыка, которую можно бесплатно качать.
Также на сайте: блог, галерея фотографий, магазин дисков.
Мир небес.
Здесь путешествуют по облакам, а не по воде, здесь рыбаки ловят небесных китов, воздушных кальмаров и парусных рыб.
Новое кино от М.Найт Шьямалана.
Параноидальный триллер о главе семейства, пускающемся с домочадцами в бега от глобального климатического кризиса, угрожающего существованию человечества.
На экранах с 13 июня.
А пока смотрим трейлер
Москва полностью готова к проведению финала Лиги чемпионов 21 мая между «Манчестер Юнайтед » и «Челси », заявил заместитель мэра российской столицы Валерий Виноградов.
Від «буржуазного парламентаризму»
до совєтської влади і назад
На початку та при кінці більшовицької диктатури стояв осоружний більшовикам «буржуазний парламентаризм». У січні 1918 року більшовики, не зустрічаючи великого опору, розпустили Установчі збори, бо – як звучала відома фраза революційного матроса – «варта стомилася». Лєнін не залишив сумнівів щодо далекосяжного значення акту від 5 січня 1918 року:
Розпуск Установчих зборів совєтською владою був остаточною і відкритою ліквідацією формальної демократії в ім’я революційної диктатури.
Тріюмф парламентаризму
в Росії?
У доленосний перехідний період протягом короткого часу здавалося, що із загибеллю КПСС у Росії на місце партійної диктатури прийде парламентська система. Ця перспектива стала реальною, коли в травні 1990 року Боріса Єльцина, лідера демократичних сил, обрали головою Верховного Совєту РСФСР. Комуністів було позбавлено керівництва в російському парламенті, шлях у демократичну й парламентську Росію здавався відкритим. Але сталося інакше.
Уже наступного 1991 року Єльцин і демократи домоглися створення інституції президента, якого обирав би народ і який мав би представляти інтереси Росії на противагу дедалі слабшому центрові на чолі з Ґорбачовим. 12 червня 1991 року дотогочасного голову парламенту Єльцина обрали першим президентом Росії. Щоправда, в квітні й травні 1991 року Верховний Совєт і З’їзд народних депутатів зазначили в Законі про президента, що найвища влада в державі й надалі належатиме парламентові. Однак після обрання президент Єльцин і його команда не були готові цього дотримуватися.
На шляху до суперпрезиденталізму
Ухвалення 12 грудня 1993 року посткомуністичної конституції поклало край совєтському ладові конституційно, а відтак і термінологічно. На місце двоповерхового парламенту перехідного періоду прийшов двопалатний парламент: Державна Дума і Рада Федерації, представництво суб’єктів федерації, яких натепер у Росії є 89; обидві палати разом називаються Федеральними зборами.
За буквою закону, Росія отрима-ла напівпрезидентську систему, але в конституційній реальності вона щонайпізніше наприкінці 1990-х
перетворилася на систему суперпрезидентську. Однак Дума аж ніяк не безвладна. Поряд з очевидним правом вести законодавчу діяльність чи то з власної ініціятиви, чи з ініціятиви інших конституційних органів, вона має завдання ухвалювати бюджет. Дума затверджує запропонованого президентом голову уряду, але не міністрів. Вона може відхилити президентову кандидатуру на посаду голови уряду, а за певних обставин – висловити урядові недовіру. Але це для неї – ризикований крок: президент може розпустити парламент і призначити дочасні вибори. На практиці до цього після 1993 року жодного разу не доходило, бо депутати цінують свій статус і знають, що нові вибори – доволі ризикована справа.
Від 1993 року російські президенти систематично зміцнювали виконавчу гілку (особливо президентську вертикаль) коштом законодавчої. Це відбувалося завдяки можливості широко тлумачити конституцію, а пізніше, за Путіна, – і в обхід конституції. На федеральному рівні було створено адміністрацію президента і Раду національної безпеки – два потужні апарати, які утворили щось на кшталт «надуряду». Парламентом дедалі більше керують з адміністрації президента. У певному розумінні адміністрація президента виконує функції, що їх у комуністичні часи виконував апарат ЦК.
Поразка парламентаризму
Розвиток парламентських процедур і співдії між виконавчою та законодавчою владою вимагає часу, тому можна було сподіватися, що з роками парламент перетвориться на самостійний суб’єкт і виконуватиме свою роль як орган, що контролює виконавчу владу. Насправді ж сталося навпаки: від 1999 року Дума щораз більше втрачала своє значення як самостійний чинник політики і врешті обернулась у покірний інструмент політики президента. Якщо в Єльцинову еру парламент постійно залишався непередбачуваним чинником, то Путінові вдалося створити собі таку Думу, на співпрацю з якою він може покластися на всі сто відсотків. Демократична система інституцій розвивалась у зворотному напрямку.
Чи здатна Росія
на демократію?
«Народне представництво виникло в нас не для обмеження влади, а для віднайдення і зміцнення влади: в цьому полягає його відмінність від західноевропейського», – писав Васілій Ключевський. Юрій Півоваров цитує цей висновок великого російського історика про «смуту» на початку XVII століття і проводить паралелі із сучасністю: «Те, що ми бачимо нині, є не лише і не просто “поверненням” до совєтських часів. Це повернення взагалі. Повернення до того, що було завжди, незважаючи на численні реформи, поверховий політичний плюралізм тощо». А також – «У нашій країні панує самодержавна політична культура».