Критиканы!

Яку політичну систему створив Владімір Путін у Росії? У Кремлі надають перевагу термінові «керована демократія»; більшість оглядачів називають її авторитарною. Знайшлося навіть кілька сміливців, що запропонували термін «фашизм» як найприйнятніший.
Треба вибрати відповідне означення. Передусім важливо називати речі своїми іменами й не займатися непотрібним переливанням із пустого в порожнє. По-друге, називаючи системи справжніми іменами, можна робити політично релевантні висновки. Якщо Росія справді є демократичною країною, то, найвірогідніше, погіршення стосунків Росії із Заходом скоро мине, бо спільні цінності й перспективи з часом вийдуть на перший план. Але якщо Росія, навпаки, насправді є авторитарною чи навіть фашистською, світові, мабуть, варто приготуватися до дальшого погіршення стосунків зі щораз аґресивнішою Росією. По-третє, надзвичайно важливо знати, якою є Росія тепер, коли Путін невдовзі начебто залишить посаду президента. Якщо він справді створив послідовну політичну систему, то вона, найпевніше, переживе його перехід за лаштунки влади. Якщо ж ця система лише перехідна, тоді Путінів відхід може спричинити кризу й, імовірно, повернення до більшої демократії.

Виклики для фашистської
Росії

Несконсолідована фашистська Росія постає перед трьома викликами:
1. Усі фашистські держави лякають сусідів і провокують їх захищатися від відчутних загроз, що випливають із поведінки та хвалькуватости фа­шистських держав. У цьому сенсі фашистський гіпернаціоналізм стає са­моздійснюваним пророцтвом – створює ворогів, якими потім обґрунтовує своє існування. Як наслідок, чим довше Росія залишатиметься фашистською або несконсолідовано-фашистською, тим більше вона створить іще підозріливіших та заляканіших сусідів.

УФСБ по Новосибирской области посчитало "незаконной агитационной деятельностью" анекдоты о президенте Владимире Путине и "Единой России" в газете и обратилось в Территориальную избирательную комиссию (ТИК) Советского района Новосибирска. Сотрудники спецслужб, в частности, недовольны распространением газеты "За народную власть!", где были опубликованы анекдоты "от Зюганова".

Ці вибори були дуже особливі для мене. І не тому, що за них уперше в житті довелося платити. Ні-ні, не зрозумійте мене хибно, платити не на користь певної партії, стільки грошей я не мав; навпаки, мусив викласти майже мінімальну українську зарплату, відлучитися з украй важливого для мене семінару і майже дев’ять годин потягом добиратися з гір до українського посольства, аби в неділю вже о сьомій ранку проголосувати. Спершу я ще вагався, але в останню суботу перед виборами вирішив, що зроблю це. Саме тому, що результати нових виборів начебто знову були наперед відомі, тому, що вони буцімто вкотре нічого не вирішували і тому, що... надто зросли ставки.

Партія реґіонів. Посиніння

Варто почати з лідера перегонів, Партії реґіонів. Перше, що впадає у вічі, це сувора ієрархія цієї структури та партійна дисципліна. Партія реґіонів постійно наголошувала власну монолітність, убачаючи в ній таємницю свого успіху, а відтак – успіху країни, яку вона обіцяє несхибно повести у майбутнє. Безсумнівно, після шістнадцяти розгойданих років ми нічого так не прагнемо, як чіткого керівництва та стабільности. Але про яку стабільність ідеться?

«Наша Україна».
Червоне і чорне

На відміну від Партії реґіонів, яка сповідує печерний «економізм», «Наша Україна» ставить у центр своєї ідеології певний суспільний ідеал. Навряд чи, зважаючи на заслуги перед демократією та особистий внесок, шляхетно було би переповідати анекдоти про естетичні вподобання ниніш­нього президента і його оточення, а відтак кепкувати з образу козацько-ху­торянської України, заможної, відомої на весь світ. Дивно, але серед на­шоукраїнської еліти, здається, мало хто припускає, що уявлення про козацькі часи може бути наївною ідеалізацією. Фактом є те, що, на противагу до Партії реґіонів, яка в питаннях культури доволі інертна й не дуже втручається в культурне життя, «Наша Україна» має певні уявлення щодо культурної політики. Можна сказати навіть, що ПР навіть не боролася з «Нашою Україною» за якусь власну культурну ініціятиву, натомість вона радше успішно пристосовується до тієї моделі офіційної «державницької» української культури, яку витворило і витворює середовище НУ.

БЮТ. Чорне та біле

На цьому тлі БЮТ виглядає доволі близьким до раціональніших, грома­дянських позицій, здатних об’єднати, хоч би що там казали, й досі доволі розділену країну. Хоча подеколи бютівці дратують епатажністю. Передусім важко зрозуміти нестримну схильність Тимошенко до самостилізації, гучних гасел та чорно-білого екрану, якими вона відлякувала поміркованіших виборців. На тлі, що його творять блискучий ораторський хист лідерки, добра команда і політична грамотність, застосування реклам­ного штукарства видається зайвим і контрпродуктивним.

Я согласен с москвичкой Светланой Костенко с тем, что Госдума лишила нас голосовать против всех. Похоже таким образом власти хотели избавиться от непригодной статистики при выборах. Так как большинство населения знает, что выборы у нас исключительно фиктивные, то графа «против всех» была самой популярной. А так как её нет, то люди просто не придут на выборы. Просто зачем, когда всё уже решено за тебя.

Сколько не ломали головы дизайнеры всей России, сколько только они не придумали изображений знака рубля, но всё в пустую. Так как специальная комиссия Центробанка России утвердила свой графический символ Российского рубля — Р.

В реале же ничего не изменилось, кроме смены буквы со строчной на прописную. Символ простой и удобный. Он не потребует каких-либо изменений в компьютерных шрифтах и перенастройки кассовых аппаратов.

Но что же делать с Артемием Лебедевым, который уже стал использовать свой символ рубля?

Юрий Лужков решил, что не стоит платить артистам за пение под фонограмму.
И это правильно решение. Почему они должны получать деньги за то, что не работали на своём рабочем месте? Ведь голос — это рабочий инструмент певца, а следовательно если он его не использует во время работы, значит он не работает, а халтурит. А за халтуру никто не платит.

Хотя сколько ты не запрещай халтуру, но пока люди сами не перестанут ходить на концерты, на которых певцы поют под «фонеру», артисты не перестанут пользоваться электронной копией своего голоса.