Критиканы!

Власти Сингапура наконец-то разрешили гетеросексуалам познать радости «противоестественных половых сношений»:

Законодатели Сингапура впервые за 22 года внесли существенные изменения в уголовный кодекс города-государства. В частности, как сообщает AFP, была отменена уголовная ответственность за "противоестественные половые сношения", что узаконило оральный и анальный секс в гетеросексуальных парах.

И что мне нравится в Сингапуре, так это то, что секс между мужчинами считается уголовным преступлением и штраф за это 2(!) года тюрьмы.

Всё таки американское образование даёт о себе знать. Сначала Буш менял всё местами и был самым «глупым» политиком. Но республиканец Митт Ромни решил потеснить президента на пьедестале тупости, перепутав демократа Берака Обаму с Усамой бин Ладеном.

Ну тупые! (с) Задорнов

Республиканец Митт Ромни перепутал демократа Барака Обаму с Усамой бен Ладеном

Мітка Чужого постає в непередбачуваних ситуаціях: її нав’язливість помічаєш у наукових текстах, у новітніх літературних творах, у повсякденності. Вона схожа на позначене олівцем на берегах книжки. Вона сама постає як позначання чогось або когось. Її кордони: від нетерпимости до політичної дії в ім’я конкретних інтересів, від змісту наукового дослідження до конструкції есею у вузькій колонці від монстрів вітчизняного гуманітарного дискурсу, від суб’єктивного вибору до реґіональної ідентичности. Якщо XX століття відкрило Іншого, то початок XXI заново маркує Чужого.
Здається, що Чужість мала би з’являтися саме в моменти напруги, того дивного стану перед-конфліктности, що спричиняється до рельєфности опозиційної ідентичности.

Симптоми пошуку
Нового–Чужого

Нашестя влади –
це влада порожнечі.
Етьєн Балібар
Феномен пошуку Чужого передбачає вже-позначеність його в дійсності. Симптоматичними в цьому аспекті видаються два тексти европейських інтелектуалів, які нещодавно з’явилися українською. Причому тут убачаємо подвійний симптом: у них самих і у факті їх публікації.
Аналізуючи відступ універсалізму, Еманюель Тод у праці «Після імперії. Есе про загнивання американської системи» вказує на те, що здатність однаково ставитися до людей і народів належить до основних властивостей імперії і є принципом динамізму й стабільности водночас.

Розтріскування Чужого

У кожного свої чужинці.
Юлія Кристева
На початку ми вже вказували на космос-ний потенціял означування Чужого та його пере-конструювання, що викликає незапрограмованість рамок маркування чогось як Чужого.
У майже класичному тексті «Самі собі чужі» Юлія Кристева зазначає, що розпізнавання чужинця в собі є симптомом, який робить певне «ми» проблематичним. Сам чужинець постає як перетворення, що вилучає зупинку, отже, він завжди деінде, тобто – нізвідки, тому його життя може перетворитися на низку бажаних свят без продовження. Кристева вміщує в своєрідній поетизації чужинця ще один нюанс: вказівку на бароковість чужинця, що мешкає в королівстві риторики2.

Двадцяте століття було «американським століттям». Борючися за де­мократію і капіталізм, США виграли Холодну війну та вийшли з неї єдиною глобальною надпотугою – не тільки у військовому, але й в економічному, технологічному й навіть культурному сенсах. Зростання поширености англійської мови та стабільне бажання мільйонів людей з усього світу виїхати до США наголосили перевагу Америки. Як казали, майбутнє схоже на державу, а та держава – на США.
Атаки терористів 11 вересня 2001 року, однак, чітко вказали на кінець американського століття. Справді, добу, в яку ми оце входимо, можна переназвати як «століття антиамериканізму». Посилення анти­американських настроїв по всій земній кулі – характерна ознака світу після 11 вересня.

Европа
й антиамериканська спокуса
Політика часто вимагає вироблення зручних кліше. Тож коли британський прем’єр-міністр Тоні Блер у промові в серпні 2003 року перед спільним засіданням із Конґресом США заявив, що нові члени ЕС трансформують Европу, «бо в них свіжі шрами, сильні спогади, їхнє ставлення до свободи все ще пристрасне, а не вигідно-запанібратське», – він робив політику правильно. Але правильно робити політику – ще не значить завжди про­дукувати прийнятні пояснення. Деякі американські консерватори ще наполегливіше за Блера наголошували «ціннісний вимір» того вибору, що його зробили східноевропейські уряди, ставши на бік США у справі Іраку. Єдина проблема з таким аналізом – це те, що його не підтвердили опи­тування.

Небезпечна привабливість антиамериканізму
Існують дивні функціональні подібності між трьома дискурсами, що го-­ловно формують сьогодні глобальну політику, – антитероризмом, ан­тикорупційністю і антиамериканізмом. Усі три процвітають наприкінці історії, коли в гру не ввійшла жодна універсальна альтернатива демократії та ринку, але розчарування демократією і ринком зростає. Сьогодні демократію можна перетлумачувати чи перекручувати, але відверто їй ніщо не протистоїть. Антиринкові й антикапіталістичні сентименти насолоджуються під-пільним відродженням, але на поверхні вони приймають форми дебатів між Джозефом Стиґліцом та Міжнародним валютним фондом. Те, що використовували для класової боротьби, нині зредукувалося до сварок в університетських курилках.

«Я живу в часи комунізму», – можна було сказати п’ятдесят років тому. «Я живу в часи холодної війни», – можна було сказати тридцять років тому. «Я живу в часи падіння залізної завіси», – можна було сказати сімнадцять років тому.
«Я живу в часи антиамериканізму», – мушу сказати я.
Любити Америку й американців немодно. Ба більше: у наш час визнати свою любов уголос у пристойному товаристві, а в непристойному то й поготів, – це ніби признатися, що ти хвора/хворий на сифіліс. В Европі на щось таке зважився, здається, тільки Андре Ґлюксман, і це, певно, єдина нагода бути збоченцем у сучасній Франції.

На початку іракської кампанії один вельми шанований і дуже мені сим­патичний львівський інтелектуал у пориві праведного гніву назвав Аме­рику «цивілізацією гамбурґерів».
Тоді я обурилась: це те саме образливе й стереотипне мислення, від якого страждаємо й ми, українці, коли нас називають антисемітами. В обох випадках це свідчення невігластва: «якщо я нічого не знаю про інші до­сягнення США, крім McDonald’s, та інших досягнень України, крім по­громів під час Хмельниччини, значить, їх не існує», і бажання коштом цього самоствердитися. Але тепер це словосполучення набуло для мене зо­всім іншого сенсу.